Збірка творів - Вільям Шекспір
Сюди прибувши, він закон порушив,
За що й приречено його до страти.
АНДЖЕЛО
Вони ідуть. Подивимось на страту.
ЛЮЦІАНА
Ти князеві впади до ніг, допоки
Монастиря він не пройшов.
Входять князь і з почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта.
КНЯЗЬ
Нехай
Іще раз оголосять привселюдно:
Як друг якийсь за нього сплатить викуп,
Він не помре; хотіли б ми йому
Допомогти.
АДРІАНА
О князю наш великий,
Обороніть мене від абатиси!
КНЯЗЬ
То доброчесна й преподобна дама;
Не може бути, щоб вона тобі
Якусь вчинила прикрість.
АДРІАНА
О, дозвольте,
Ясновельможний князю наш, сказать вам:
Мій Антіфол, мій муж, якому я,
За вашою порадою, себе
У владу віддала і все, що маю,
В цей згубний день зненацька збожеволів:
Почав безумний вулицями бігать
(А з ним і раб, що збився з плигу теж),
Обурюючи чесних городян,
Вдираючись в їх житла, силоміць
В них персні беручи й коштовні речі,
Все, що подобалось його безумству.
Нам пощастило раз його зв’язати
І відвести додому; я ж сама
Пішла по місту виправляти шкоду,
Якої муж завдав своїм шаленством,
І раптом він, — не знаю, як це сталось, —
Утік од сторожів своїх, а з ним
І божевільний раб його чкурнув.
Ми щойно їх обох зустріли тут, —
З оголеним мечем, несамовито
Накинулись на нас вони й прогнали.
Та ми взяли людей і повернулись,
Щоб їх зв’язать; тоді вони втекли
У монастир, а ми — слідом за ними;
Але замкнула абатиса браму,
Й тепер нас не впускає і не хоче
Ні видать мужа хворого мені,
Ні відіслати з кимсь його додому.
О, накажи, наш князю благородний.
Віддать його мені, щоб я могла
Подать йому потрібну допомогу.
КНЯЗЬ
Твій муж брав участь у моїх походах
І добре воював колись. В той день,
Як ти його господарем зробила
Над власним ложем, дав тобі я слово,
Що я зроблю для нього все, що зможу.
Хай хтось із вас постукає у браму
Та викличе до мене абатису.
Я хочу зразу ж заладнать цю справу,
Раніше ніж піду.
Входить слуга.
СЛУГА
О пані, пані!
Тікайте і рятуйтесь! Мій господар
І раб його, звільнившись, одшмагали
Усіх служниць, а доктора зв’язали
Та й підпалили бороду йому.
А ледь її охоплював вогонь,
Вони лили на нього цілі відра
Помиїв, щоб волосся погасити.
Мій пан навча його тепер терпіння,
Слуга ж тим часом голову йому
Стриже точнісінько, як божевільним,
Їй-богу, пані, як не пошлете
Йому когось негайно на підмогу,
Ті двоє заклинателя уб’ють.
АДРІАНА
Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;
І все брехня, про що ти нам говориш.
СЛУГА
Життям клянусь, що я кажу лиш правду!
Побіг щодуху я, як те побачив.
Він вас розшукував і присягався
Лице вам обсмалити, як впіймає,
І геть спотворить вас, шановна пані!
Галас за сценою.
О, чуєте? Це ж він! Скоріш тікайте!
КНЯЗЬ
Стань біля мене і не бійся! Варто
Приготувати алебарди!
АДРІАНА
Горе!
Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він
З’являється, мов невидимець, всюди;
Ми ж бачили, як щойно муж сховався
За мурами, а це, дивись, вже там;
Цього збагнуть не може людський розум.
Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Правосуду благаю я! Ім’ям
Прислуг моїх тобі в часи минулі,
Я, князю благородний, захищав
Тебе в жорстоких січах і на себе
Приймав від ворога страшні удари,
Рятуючи твоє життя; тож кров’ю,
Яку тоді за тебе проливав,
Я заклинаю, — правий суд вчини!
ЕГЕОН
Як не збезумивсь я від страху смерті,
То бачу сина Антіфола й Дромйо.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Правосуду прошу супроти жінки,
Що сам ти за жону мені віддав;
Вона знущалась з мене, зневажала.
Тії ганьби, що нею я укритий,
Ні здумати, ні уявить не можна!
КНЯЗЬ
Скажи, що заподіяно тобі, —
І справедливий винесу я присуд.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Сьогодні, світлий князю наш, вона
Мене в мою господу не впустила,
Сама ж в той час бенкетувала там
З розпутником своїм!
КНЯЗЬ
То гріх тяжкий!
Скажи, ти так чинила, жінко?
АДРІАНА
Ні, мій добрий князю! И він, і я сама,
Й моя сестра, — обідали ми разом;
Клянусь душі спасінням, все те фальш,
У чому він мене обвинуватив!
ЛЮЦІАНА
Хай більш я не побачу світла дня,
Нехай я не засну вночі, коли
Вона вам не сказала щиру правду!
АНДЖЕЛО
Зламала клятву ти, облудна жінко!
Вони обидві брешуть! Їх у цьому
Правдиво винуватить божевільний.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Володарю, я знаю, що кажу вам;
Себе не одурманив я вином,
І я не ошалів від лютування,
Хоч міг би від таких страшних образ
Ума відбитись лавіть наймудріший.
Мене ця жінка нині не впустила,
Коли додому я прийшов обідать;
Цей золотар, — коли б не був він зараз
Із нею заодно, — посвідчить міг би
Мої слова, бо він там був зі мною
Й пішов від мене по ланцюг, який
Мав принести мені у «Дикобраз»,
Де разом з Балтазаром я обідав,
Та не прийшов, і по обіді я
Подавсь його шукати, і зустрів
Його на вулиці з цим паном разом.
І там підступний золотар поклявся,
Що він сьогодні дав мені ланцюг,
Якого — свідок Бог! — я ще й не бачив;
І ось за це дозорцеві звелів він
Мене арештувати. Я скорився
Й послав слугу додому по дукати,
Але слуга вернувся без нічого.
Тоді я попросив того дозорця,
Щоб він пішов туди зі мною разом;
Дорогою ми стріли
Мою жону, її сестру і з ними
Ватагу підлих спільників її!
Вони вели ще й Пінча за собою:
Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,
Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,
Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,
Це — труп живий, потвора без очей;
І цей махляр огидний удавав
Із себе заклинателя! Мені
Ув очі зазирав і мацав пульс;
А потім, втупившись мені в обличчя
Паскудною мармизою своєю,
Він закричав: я бісом одержимий.
Тоді усі накинулись на мене,
Зв’язали руки й потягли додому,
Замкнули там у темнім, вогкім склепі
З слугою разом, зв’язаним, як я;
Та мотузки я перегриз зубами,
І вирвався на волю, та й до вас,
Володарю, прибіг сюди негайно,
Щоб справедливої просить відомсти
За цю нечувану ганьбу й насильство!
АНДЖЕЛО
Володарю, я свідчу вам, що нині
Він справді в себе вдома не обідав
І що його в
