Збірка творів - Вільям Шекспір
ПРОТЕЙ
Це, батьку мій, привіт від Валентина.
Лиш кілька слів. Мені привіз його
Наш спільний друг.
АНТОНІО
А дай мені листа,
Побачим, що нового.
ПРОТЕЙ
Батьку мій,
Немає тут новин. Він тільки пише,
Як він живе щасливо, як його
Шанують любо і який ласкавий
До нього герцог.
Кличе і мене
З ним долю поділити.
АНТОНІО
Ну, а ти що?
ПРОТЕЙ
Я підлягаю вашій волі, пане,
А не зичливим побажанням друга.
Його бажання збіглися з моїм.
АНТОНІО
Ти не дивуйсь, що вирішив я справу
Так несподівано: чого я хочу —
Я хочу, й край! Так я постановив,
Що певний час укупі з Валентином
Ти поживеш при герцогськім дворі.
Тобі я слатиму не менше грошей.
Ніж Валентинові — його сім’я.
Готуйся! Завтра вирушиш в дорогу.
Мовчи! Я так сказав, — тож так і буде.
ПРОТЕЙ
Синьйоре мій, так швидко не зберусь я.
Прошу вас, — відкладіть на день чи два
Поїздку.
АНТОНІО
Ні, ніяких зволікань!
Усе, що треба, вишлю я по тому,
Ти мусиш виїхати взавтра, — чуєш?! —
Ходім, Пантіно; я велю тобі
Його хутенько вирядить в дорогу.
Антоніо і Пантіно виходять.
ПРОТЕЙ
Тікав я від вогню, щоб не згоріти,
Та й затопивсь у хвилях і тону.
Листа я не насміливсь показати.
Боявся батька, думав: що, як він
Любов мою не схвалить і брехнею
Тепер їй на заваді став я сам.
О, як нагадує весна кохання
Квітневий день, мінливий і несталий!
Ледь сонечко засяє в небі зрання,
Набігла хмара, й темрява настала.
Входить Пантіно.
ПАНТІНО
Синьйор Протею, кличе батько вас;
Він дуже квапиться, тож не баріться!
ПРОТЕЙ
Скоряйся, серце! Ох, так мусить бути.
Хоч над усе ти хтіло б «ні» гукнути!
Виходять.
Дія друга
Сцена 1
Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.
Входять Валентин та Спід.
СПІД
Синьйоре, ваша рукавичка.
ВАЛЕНТИН
Ні,
Мої ось на руках.
СПІД
Ця теж — до пари.
ВАЛЕНТИН
А покажи. О, дай її мені!
Божественної ручки гарний покрив.
Ох, Сільвіє кохана!
СПІД
Синьйоро Сільвіє! Синьйоро Сільвіє!
ВАЛЕНТИН
Чого ти кричиш, йолопе?
СПІД
Вона так далеко, що нічогісінько не почує, синьйоре.
ВАЛЕНТИН
А хто ж вам звелів, синьйоре, кликати її?
СПІД
Та ви ж самі, синьйоре, ваша милість; а втім — може, я помилився.
ВАЛЕНТИН
Ви надто метушливі, синьйоре; весь час забігаєте наперед.
СПІД
Та ви ж самі нещодавно гримали на мене за те, що я надто неповороткий.
ВАЛЕНТИН
Не меліть казна-чого, синьйоре; скажіть краще, чи знаєте ви синьйорину Сільвію?
СПІД
Оту, що в неї ваша милість закохані?
ВАЛЕНТИН
А звідки ти знаєш, що я в неї закоханий?
СПІД
На це є сила-силенна різних прикмет: по-перше, ви навчились, як синьйор Протей, схрещувати руки на грудях, немов ви з усього чисто невдоволені; далі — невпинно мугикати любовну пісеньку, мов та вільшанка; уникати людей та блукати самотою, мов який зачумлений; зітхати, мов школяр, що загубив свого букваря; плакати, мов яке дівчисько, що поховало свою бабуню; постити, мов тяжкохворий, що його посаджено на дієту; не спати ночами, мов людина, яка схибнулася на тому, що її неодмінно обікрадуть; скиглити, мов жебрак у день усіх святих. А перш, коли ви сміялися, можна було подумати, що то кукурікає півень; коли ви йшли, то ступали, мов гордий лев на прогулянці; коли постили, то це траплялося тільки по обіді; коли сумували, то тільки зразу тоді, як вам бракувало грошей. Тепер же вас так зачарував погляд вашої повелительки, що, дивлячись на вас, я починаю вагатися: чи мій ви господар, а чи не мій.
ВАЛЕНТИН
Та невже ж ти все це помічаєш у мені?
СПІД
Не в вас, а поза вами.
ВАЛЕНТИН
Поза мною? Такого не може бути.
СПІД
А звісно, поза вами. Той, хто обмірковував би свої вчинки сам у собі, не витворяв би таких дурниць. А ви де не ступите, — аж гульк! — нова дурниця. Ви щось вимудруєте й відразу ж виставляєте це напоказ. І, коли дивишся на вас, усі ваші дурощі просвічують крізь вас, як сеча в нічній посудині; отже, яке б око вас не побачило, воно відразу ж, як досвідчений лікар, відгадає, яка саме у вас хвороба.
ВАЛЕНТИН
Та скажи ж мені, нарешті, чи знаєш ти синьйорину Сільвію?
СПІД
Оту, що на неї під час обіду й вечері ви раз у раз витріщаєте очі?
ВАЛЕНТИН
Ти помітив це? Саме її я й маю на думці.
СПІД
Ні, синьйоре, я її не знаю.
ВАЛЕНТИН
Як же це так? Ти знаєш, що я витріщаю на неї очі, а кажеш, що ти її не знаєш?
СПІД
Це, може, ота, виродлива з себе?
ВАЛЕНТИН
Таке сказав! Не виродлива, а вродлива. Власне, не така вродлива, як чарівна й приваблива.
СПІД
Еге ж, синьйоре! Це я добре знаю.
ВАЛЕНТИН
Що ти знаєш?
СПІД
Що вона зовсім не така чарівна й приваблива, як вам здається.
ВАЛЕНТИН
Я хотів сказати, що врода її витончена, а привабливість безмірна.
СПІД
А звісно, бо врода її намальована, а привабливість ніхто не обмірював.
ВАЛЕНТИН
Як-то — намальована? Як-то — не обмірював?
СПІД
Я хочу сказати, синьйоре, що вона так витончено малюється, аби тільки здаватися вродливою, а краса її ні для кого не має ні міри, ні ціни.
ВАЛЕНТИН
А я що кажу? Те й кажу, що краса її безмірна і безцінна.
СПІД
Та ви ж її й не бачили відтоді, як вона змінилась на гірше.
ВАЛЕНТИН
А відколи ж то вона змінилась на гірше?
СПІД
Відтоді, як ви закохалися в неї.
ВАЛЕНТИН
Я покохав її, щойно вперше побачив, і повсякчасно бачу, яка вона прекрасна.
СПІД
Якщо ви кохаєте її, то ви її не можете бачити.
ВАЛЕНТИН
Чому б то?
СПІД
А тому, що кохання сліпе. О, якби ви мали мої очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв’язок!
ВАЛЕНТИН
Ну, й що ж би я тоді побачив?
СПІД
Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей, закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв’язки; а ви, закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.
ВАЛЕНТИН
Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався! Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через
