Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Фауст
Похвальна річ — великих діл жадоба,
Та головою важить неподоба.
Недаром же оздоблений шолом
Блищить над мужнім, сміливим чолом,
Таж тіло все — ніщо без голови:
Засне вона — всі члени неживі,
Болить вона — все тіло біль зборов,
Одужає — й воно здорове знов.
Тоді й рука вершить свої діла:
Там щит над головою підняла,
А там пустила в хід уже й меча
І на удар ударом одвіча;
Тоді удачу має і стопа —
Поверженим на шию наступа.
Цісар
Такий і в мене гнів на супостата,
Я хочу ланця потоптом стоптати.
Герольди
(вертаються)
Нас, герольдів, там сьогодні
Прийняли не по заслузі,
Наші речі благородні
Підняли усі на глузи:
«Цісар ваш? Його ж нема!
Він пропав, він щез, ізслиз!
Хто ж його і спогадає,
Як не казка: жив колись…»
Фауст
Що не приймають виклику до герцю,
Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.
Надходить ворог, рветься в бій дружина,
Вели почать: сприяє нам хвилина.
Цісар
Командувать не буду цього разу,
(до головнокомандувача)
Ти будеш війську за привідця, князю.
Головнокомандувач
Хай правий фланг на ворога руша,
Що лівим флангом саме вгору суне;
Хай щире й вірне військо наше юне
Напаснику дасть добре одкоша.
Фауст
Хай цей герой відважний, запальний
Не гаючись до тебе стане в стрій,
Ввіллється в цю громаду бойову
І всім покаже звагу вогневу.
(Показує направо).
Рубай
(виступає наперед)
Хто з ворогів навернеться лицем,
Тому я миттю обіб'ю всі щоки,
Хто тил покаже — повалю мигцем,
Не розбере, де плечі, а де боки.
Коли усі бійці твої
Мене наслідувать готові,
То скоро вражі гультяї
Потонуть геть у власній крові.
(Пішов).
Головнокомандувач
Середня рать нехай іде у діло,
Являючи свою розумну силу;
Правіше вже змішались вороги —
Спинити нас у них нема снаги.
Фауст
(показуючи на середульшого)
Нехай і цей пристане у загін:
Прудкий, меткий, усіх захопить він.
Хапай
(виступає наперед)
З геройством війська мусить побіч
Стоять сподіванка на здобич.
Хай буде всім одна із мет
Вождя ворожого намет.
Йому недовго там пишаться,
Я в першій лаві — знай завзятця!
Підбирайка
(маркітантка, тулиться до нього)
Хоч я йому і не жона,
Проте й не зовсім чужина.
Багатий визрів урожай,
А жінці, звісно, тільки дай,
Вона ні на що не зважа.
Вперед, у бій! Гуляй, душа!
Обоє пішли.
Головнокомандувач
На лівий фланг, під тії стромовини
Свій правий фланг напевно ворог двине,
Стоятимуть там наші валом вал,
Щоб захистить узенький перевал.
Фауст
(показує наліво)
Прийми й цього до себе у солдати,
Не вадить сили сильному додати.
Тримай
(виступає наперед)
Про лівий фланг не клопочіться!
Держать, що є, мені не вчиться.
Що береже старий вояк,
Того і грім не втне ніяк.
(Пішов).
Мефістофель
(сходить згори)
Дивіться, з-поза скель стрімчастих
І з-поза виступів зубчастих
Ідуть, розсипавшись горою,
Нові бійці при добрій зброї.
Щити, мечі, шоломи, лати…
Нам варто їх у бій послати,
І миттю зроблена робота.
(Тихо до тих, що знають).
А хто й відкіль — моя турбота.
Я не ловив даремно ґав,
Всі арсенали обшугав;
А там у незворушній тиші
Вони стояли кінні, піші,
Колись — владики грізні та вельможні,
Тепер — слимачі домики порожні.
Я поселив усяких там привидь,
Середньовіччя треба ж підживить!
Нехай у них чорти із різних сект,
Вони незгірший справлять тут ефект.
(Уголос).
Чи чуєте, вперед вони вже мчать
І зброєю погрозливо бряжчать;
Вже майорять пошарпані прапори,
Що вирвались нарешті на простори.
Ви бачите, народ старий
Охоче йде на бій новий.
Зверху чути грізний суремний гук; вороже військо непомалу завагалося.
Фауст
Вже затьмарився вколо обрій,
Лиш де-не-де грізний, недобрий
Червоний сполох спалахне;
Кривавим блиском зброя грає;
Ліс, гори, небо — все вступає
У це побоїще жахне.
Мефістофель
Наш правий фланг хоробро б'ється,
Та над усіми видається
Завзятий велет Ганс Рубай:
До нього й чорт не підступай.
Цісар
Одна рука знялася вгору
Й здесятерилася в ту ж пору…
Непевні творяться діла.
Фауст
Ти чув про маревні мережі
На сицилійськім узбережжі?
У білий день химерна мла
Там коливається в повітрі,
Виводить візерунки хитрі,
Снує видіння без числа:
То колихливими містами,
То мерехтливими садами
Порожній простір вистила.
Цісар
Що то за знак? На гострі піки
Упали раптом світлі бліки,
І наших лав списи блискучі
Окрили вогники скакучі;
Я бачу в цім якийся чар.
Фауст
Розхмур, о царю, чоло хмуре:
То знак зичливої натури,
Нам світять дивні Діоскури,
Що бережуть плавців од бурі;
Вони підсилять наш удар.
Цісар
А хто, скажи, і задля чого
Нам шле природу на помогу,
Який незнаний володар?
Мефістофель
Не хто, як той мудрець великий,
Що відданий тобі навіки.
У нього аж душа болить,
Що йдуть на тебе супостати.
Щоб добродійця врятувати,
Готов він голову зложить.
Цісар
У час коронаційного параду
Хотів я зразу вивірити владу,
На чім — не став я довго обирати,
Звільнив сивобородого од страти.
Я зіпсував попівству насолоду,
Хоч добре знаю, сам собі на шкоду.
Невже аж нині, через стільки літ,
Пожну я діла радісного плід?
Фауст
Добро сторицею воздасться;
Зверни свій зір у неба вись:
То знамення тобі, дивись,
Воно віщує певне щастя.
Цісар
Орел ширяє в небесах,
А слідом — гриф, потворний птах.
Фауст
Вважай, то справді добрий знак,
Бо гриф — то міф, чи так чи сяк;
Та де б та вигадка могла
Здолати справжнього орла?
Цісар
Кружляють широко кругами
І раптом — блись! — уже зійшлись,
Один у одного впились,
Зчепились люто пазурами.
Фауст
Дивися, гриф уже підбивсь,
Узнав, що значить хист орлиний,
І, опустивши хвіст левиний,
За верховіттям бору скривсь.
Цісар
Нехай по цьому знаку й буде,
Приймаю з радістю це чудо.
Мефістофель
(праворуч)
Наших воїв тиск завзятий
Крушить міць ворожих ратей.
Гуркіт,
