Фауст - Йоганн Вольфганг Гете

Гайдуки

Чого залізли ви в шатро?

Це імператорське добро!

Хапай

Ми в битві важили життям,

Трофеїв часть належить нам.

Споконвіків ведеться так —

Бере із ворога вояк.

Гайдуки

А в нас такий звичай невлад,

Не мусить грабити солдат.

Узявся цісарю служить,

То честю треба дорожить.

Хапай

Та чесність вашу знаю я;

їй контрибуція ім'я.

Того ж ви поля ягоди,

І в вас пароль: давай сюди!

(До Підбирайки).

Тікай, не кидай, що взяла,

Нам зіпсували тут діла.

(Ідуть геть).

Перший гайдук

Чи ба, нахаба, ще й повча!

Чом ти не дав йому ляща?

Другий

Мені мов силу одняло,

У них непевне щось було.

Третій

Мені аж світ в очах затьмивсь,

То я гаразд не роздививсь.

Четвертий

Скажу без зайвих балачок —

Гарячий випав нам деньок!

У моторошній духоті,

В несосвітеннім сум'ятті

Вперед ми рвались без ваги,

І никли всюди вороги;

Імлою очі повило,

В ушах дзвеніло і гуло…

Хоч ми в бою перемогли,

А як — сказати б не могли.

Увіходить цісар з чотирма князями, гайдуки виходять.

Цісар

Ну, як би не було, а наша перемога,

Розбиті вороги тікають якомога.

Стоїть порожній трон — зрадливеє добро.

У пишних килимах блищить на все шатро.

В повазі цісарській ми будем тут чекати,

Поки прийдуть до нас народу депутати.

Утішні вісті вже ідуть з усіх усюд:

Все втихомирилось, до нас прихильний люд.

Хоча зв'язались ми в бою з чарівниками,

Проте подужали ми власними руками.

Буває, в боротьбі випадком пощастить:

На ворогів згори каміння й кров дощить,

Печери загудуть од громового хору,

Дух в'яне в недруга, а в нас росте угору.

Подоланий терпить наругу і хулу,

Звитяжець-гордівник до неба шле хвалу.

Вторує все йому, покірне і слухняне,

«Те Deum laudamus» з мільйонів глоток гряне.

Та в цей врочистий час я радше зазирну

Смиренно у душі своєї глибину.

Хай замолоду принц недбало час гайнує,[110]

Дійшовши повних літ, його він оцінує.

Із вами чотирма до спілки я стаю,

Щоб правити в дому, в дворі і всім краю.

(До першого).

Ти, князю, всі війська розсудливо розставив

І в вирішальну мить геройськи їх направив;

Нехай і в мирний час твій досвід їх навча:

Тобі, фельдмаршале, вручаю я меча.

Фельдмаршал

Так, вірна армія спасла тобі корону

І пильнуватиме твоїх земель кордону.

Вбезпечим супокій та й будем пити мед,

У замку прадіднім справляючи бенкет.

Тоді з оцим мечем я побіч тебе стану,

Твоїй величності являючи пошану.

Цісар

(до другого)

Ти смілий чоловік і ввічливий разом,

Будь оберкамергер, керуй моїм двором,

Двірською челяддю нелегко управляти,

Не служать, як би слід, через одвічні звади.

Ти прикладом своїм зумієш напутить,

Як цісарю й двору належиться годить.

Оберкамергер

Я буду діяти по загаду царському,

Сприяти доброму, не шкодити й лихому,

Буть щирим і прямим, без хитрості й крутні;

Ти не зневіришся, володарю, в мені.

А перед учтою мені дозволиш потім

Подать тобі води у тазі щирозлотім

І персні потримать; ти руки освіжиш,

І врадує мій зір твій вид іще світліш.

Цісар

У мене сила справ, і зараз не до свята,

Але попереду ще радощів багато.

(До третього).

Ти будеш стольником — за ловами гляди,

Піклуйся птичнею, в фільварках лад веди;

Я обиратиму улюблені потрави,

А ти по всякий час пильнуй своєї справи.

Стольник

Я з радістю готов томитися постом,

Поки величності не вдовольню цілком.

Настачим з кухарем тобі всього до строку,

Далеке зблизимо, прискорим пору року.

Та їжа рідкісна тебе не приверта.

Тобі понад усе здоров'я й простота.

Цісар

(до четвертого)

Коли вже в нас якось про учти тільки й мови,

Ти будеш чашником, юначе мій бідовий!

Ти пильно дбатимеш, щоб наші погреби

Смачними винами повніли щодоби,

Та щоб не втратили високої довіри,

Сам у веселощах завжди дотримуй міри.

Чашник

Мій пане, честь таку приймаючи, юнак

Стає мужчиною, незчуєшся і як.

Бенкету славного чекаючи терпливо,

Я цісарський буфет обставлю напродиво,

Надбаю посуду — все злота та срібла,

Тобі ж я виберу бокал з тонкого скла,

Зі скла венецького, що дивну силу має —

Вино в нім кріпшає, проте не оп'яняє.

Звіряймось сміливо на дію чудо-чар,

Та здержливість твоя — то ще цінніший дар.

Цісар

Усе, що я сказав у цей момент важливий,

Як істину святу надійно сприйняли ви,

На слово цісаря ви можете вповать;

Та є в нас грамоти, і підпис, і печать,

Щоб слово ствердити. А ось, мов нарочито,

Сановний муж іде цю справу докінчити.

Увіходить канцлер-архієпископ.

Цісар

Коли в склепіння пруг останній камінь ліг,

Говорить чоловік: «Я дім навік воздвиг».

Ось четверо князів; ми міркували пильно,

Як нам двірські діла уряджувати спільно;

А для провадження державних суто справ

Собі я п'ятеро довірених обрав.

Маєтностями ви усіх затьмить повинні,

Тому й поширюю я ваші володіння,

Всі добра зрадників між вами поділю,

Вас можновладцями потужними зроблю.

Даю вам привілей збільшать наділи віном,

Міньбою, куплею чи іншим правим чином;

Вживайте повністю всіх вольностей і прав,

Що здавна наш закон князям удільним дав:

Хай вашим присудам скоряються підданці,

Не апелюючи до жодних більш інстанцій;

Нехай подушне й чинш ідуть вам звідусіль,

Карбуйте золото, беріть руду і сіль.

За вірну службу вам подякувати маю,

Тож вас до зверхника найближче підіймаю.

Архієпископ

Ми вдячні глибоко за все, що дав ти нам!

Підсилюючи нас, ти дужчаєш і сам.

Цісар

Ще й вищий привілей вам хочу доложити:

Для царства я живу і ще бажаю жити,

Та тіні пращурів нагадують мені

Про неминучий край земної суєтні.

Настане і моя година помирати,

Тоді ви мусите наступника обрати,

Хай пануватиме вінчаний володар

У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.

Канцлер

Із гордістю в душі, з покорою в поставі

Вклоняються тобі державці величаві;

Допоки щира кров по жилах творить круг,

Ми — тіло, що твій дух проводить легко в рух.

Цісар

Нехай ці рішення несхибні і незломні

Увічнить грамота на всі часи потомні.

В своїх маєтностях ви