Фауст - Йоганн Вольфганг Гете
Висока честь, хоч і для кого,
Командувать, не тямлячи нічого.
Мефістофель
Як генеральний штаб працює,
Фельдмаршал втоми не відчує.
Давно я ждав великих справ,
Військову раду сформував
Я з сил гірських заздалегідь;
Тепер їх знай у хід пустить.
Фауст
Я бачу онде збройний стан.
Чи ти підняв усіх горян?
Мефістофель
Ні, квінтесенцію саму,
Як Пітер Сквінс, я з них візьму.
Увіходять Троє Дужих[106]. (Сам. II, 23, 8)
Мефістофель
Дивись, ідуть мої герої;
Вони, як бачиш, різних літ,
У різнім одязі і зброї,
Та всі воюють так як слід.
(До глядачів).
В наш час скорили всі смаки
Лицарські панцири і лати;
Алегоричні вояки
Напевне будуть успіх мати.
Рубай
(молодий, легко озброєний, строкато вбраний)
Хто йде на мене — смільчака,
Одним ударом перекину,
А боягуза, що втіка,
Однак піймаю за чуприну.
Хапай
(середніх літ, добре озброєний, багато вбраний)
Та бійка — байка, ні до чого,
Даремний перевід часу.
Бери, хапай, що тільки мога,
В цім бачу я життя красу.
Тримай
(старий, важко озброєний, просто вбраний)
І в тому теж пуття немає,
Добро не знать куди спливає,
Коли не вмієш берегти.
Брать добре, а тримати краще;
Я не пушу напризволяще,
Чого вдалося осягти.
Всі сходять у долину.
На передгір'ї
Знизу чути барабани й військову музику. Напинають цісарський намет Цісар, головнокомандувач, гайдуки.
Головнокомандувач
Тут буде непогане бойовисько.
В цей діл, закритий із усіх боків,
Стягнули ми все наше військо;
Найкращий вибір я зробив.
Цісар
Чи добрий він, саме покаже діло;
Та відступать, як і тікать, немило.
Головнокомандувач
Дивись, як правий фланг розташувавсь!
Для тактика цей кут якраз придавсь:
Не дуже круто, та й нестак приступно,
Нам вигідно, а ворогу погубно;
Поміж оцих хвилястих кучугур
Нам не страшний кіннотників алюр.
Цісар
Я задоволений тобою.
Гаразд, отут і бути бою.
Головнокомандувач
А он в самій долині, на краю,
Стоїть фаланга в бойовім строю;
Мечі булатні і списи стальні
Виблискують у раннім тумані;
Клекоче грізно вже потужна рать,
Усі жагою подвигів горять.
Побачиш скоро міць рішучих мас,
Зухвалий ворог не здолає нас.
Цісар
Уперше бачу цей незламний гарт.
Тут кожен воїн двох напевне варт.
Головнокомандувач
Про лівий фланг то нічого й казать,
Самі богатирі — ні втять, ні взять,
Окрили блиском зброї кручі скал,
Загородили щільно перевал.
Я бачу вже, що тут-то вороги
В кривавій січі згинуть до ноги.
Цісар
То все мої лукаві родаки,
Брати й свати, кузени і дядьки;
Сваволячи, ламаючи закон,
Вони гуртом розхитували трон,
Усобицями царство потрясли
І врешті бунт на мене підняли;
Сюди-туди хитався перш народ,
А там пристав до ницих воєвод.
Головнокомандувач
Ось вістовник біжить із гір уристь;
Якби він нам приніс хорошу вість!
Перший вістовник
Ми на вивідки ходили,
І туди й сюди пройшли,
Та новини лиш немилі
Вам із краю принесли.
Зберегло багато вірність
Владі цісарській твоїй,
Тільки ж черні непокірність
їх утримує від дій.
Цісар
Себе лише тепер пильнує всякий;
Ні честі, ні обов'язку, ні дяки.
І невтямки всім себелюбцям тим —
Горить сусід, і в них займеться дім.
Головнокомандувач
Ось другий вісник ледве суне схилом,
Здорожився, тремтить бідак всім тілом.
Другий вістовник
Ми дізнались, як зчинився,
Закрутився веремій:
В них зненацька появився
Імператор там новий.
А за ним, як темна хмара,
Йде затуркана юрба,
Мов овець дурних отара
За баранчиком стриба.
Цісар
Цей самозванець на руку мені,
Свій сан тепер ціную я вдвійні.
Лиш як солдат одяг я цю броню —
Велику справу нині бороню.
Серед блискучих гульбищ і забав
Завжди по небезпеці я скучав,
За радою недбалих двораків
Я грав в кільце, а про турніри снив.
Не одвертай од воєн ви мене,
Було б уже ім'я моє гучне.
Як полум'я круг мене вирувало,
В грудях відчув я силу небувалу;
Стихія йшла на мене в люті дикій,
То був міраж, але міраж великий.
Свою колишню здержливість байдужу
Я славним ділом нині надолужу.
(Висилає герольдів викликати на герць самозванця).
Увіходить Фауст у панцері, в шоломі з напівопущеним заборолом.
Троє Дужих, одягнені й озброєні, як було вказано вище.
Фауст
Прийшла до вас неждана допомога,
І дужим не завадить осторога.
Ти знаєш, може, що гірські народи
Очитані в святім письмі природи.
Покинувши давно рівнини бідні,
Ці духи стали горам ніби рідні;
Серед ущелин темних і проваллів,
У благородних випарах металів
То зводять речовини, то розводять
І досвідом завжди нове знаходять.
Вони легкими пучками узори
Із мінералів створюють прозорі,
І крізь кристал мовчазний знахарі
Вбачають все, що діється вгорі.
Цісар
Я вислухав усе, що ти казав,
Але, мій друже, переходь до справ.
Фауст
Нурційський славний некромант, сабінець,[107]
Твій вірний раб, прислав тобі гостинець.
Вже смерть його надходила зловіще,
Вже хмиз тріщав, курилося кострище,
Сухі дрова горіти почали,
Видаючи дух сірки і смоли;
Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,
Там ти йому визволення приніс.
Він лиш тобі завдячує життя
І відданий до самозабуття;
Від того дня про себе він не дбає,
Зірки і глиб про тебе лиш питає.
Він повелів, щоб ми сюди летіли
Тобі на поміч. В гір великі сили,
Живці природи в них нестримно б'ють;
Тупі попи все те чаклунством звуть.
Цісар
В день радощів, коли гостей багато
До нас приходить на веселе свято,
Хвилюючися натовпом безкраїм, —
Ми раді всім і кожного вітаєм.
Але ще більше той для нас жаданий,
Хто нам одважно у пригоді стане,
Кого і небезпека не лякає,
Коли непевна доля нас чекає.
Проте прошу вас, в цю врочисту мить
Охочі руки від мечів прийміть;
Шануйте час, коли тут тисячі
Знесуть за нас чи проти нас мечі.
Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,
Сам докажи, що ти достоїн трону.
Я хочу вбити власною рукою
Напасника, порушника спокою,
Що зве себе країни владарем,
Васалів паном, армії вождем.
