Вибрані поезії - Хорхе Луїс Борхес

Так і з'явивсь тому вже безліч літ — ховають стародруки його чари — прибор, який похмурі антиквари забрали в свій хмурний химерний світ. Непевні передвістя, меч один, картини невиразні в телескопі, і дерево сандалове, і опій у тому світі, й жереб, пустка, тлін. Хто перед цим прибором не спинивсь — суворим і сумним — хоч ненадовго? З косою разом атрибутом Бога він став — так Дюрер змалював колись. Ось конус перевернутий: згори пісок донизу сиплеться повільно, мов золото, заповнюючи щільно скляний угнутий світ своєї гри. Утішно так дивитись на пісок: обачно кожна ковзає піщинка, а потім вниз зривається так стрімко, немов людина в свій належний строк. Пісок той самий — цикл за циклом вслід тече, та путь його безперестанна; так лине в прірву вічність нездоланна під тягарем удач твоїх чи бід. Падіння це не знає вороття. Стікаю кров'ю я, не скло. Що далі тече пісок у цьому ритуалі, то швидше з ним із нас іде життя. Мене манить пісок: космічний час в нім відчуваю, ті події вічні, що води Лети їх таять магічні і пам'ять в дзеркалах своїх од нас. Стовп диму й стовп огню між тих картин, Рим з Карфагеном у затятім герці, й землі сім футів — королю норвежців сакс обіцяв й дотримав слова він. Піску невтомна нитка день і ніч все тягне за собою неминуче. Від часу (це ж матерія текуча) я — випадкова — не врятуюсь річ. Шахи
I
Гравці до світанкової пори свої фігури рухають повільні, а перед ними, в битві непохитні, зійшлися два ворожі кольори. В суперництві всіх форм — принада гри: тут кінь легкий і пішаки невтримні, незграбний слон, король в заціпенінні, лють королеви й прямота тури. Розійдуться гравці й залишать їх, колись поглине час гравців самих, та не скінчиться битва незбагненна. На Сході спалахнула ця війна, на цілий світ поширилась вона. Ця гра — така ж, як інша, нескінченна. II
Слабкий король, пішак, тура стрімка і королева — втілення сваволі, ще й слон зійшлись на чорно-білім полі — їх вабить битва довга та важка. Вони не знають, що чиясь рука між ними вже розподілила ролі. Від поруху її залежать долі усіх — від короля до пішака. Але й гравець, хоча не знає сам, теж бранець гри (казав Омар Хайям). Ведуть крізь чорну ніч і білу днину гравець фігури, а Творець — гравця. Який же бог за спиною Творця почав цю гру фантазій, часу й тліну?