Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

class=book>ЮЛІУС ФУЧИК Твоє життя зникає, як міраж. Надовкруги серця мовчать, як дзвони, Затоплені в болото, а тевтони Для нації твоєї роблять саж! Душа побита в скалки, як вітраж, Здається, світ навіки в тьмі потоне, Та крізь тюремні засуви й бетони Проб'ється твій останній репортаж! Бо Прага є! І правда є! І люди Не всі переймуть звичаї скота, Не всі осліпнуть на шляхах облуди. Дух — від покори, від брехні — вуста, А зір — від злуди відмивати буде Твого страшного слова чистота!

1972

ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА На золотій околиці Гранади Гарсіа Лорка горілиць лежить. Він утопив свій погляд у блакить, У синє небо, повне світла й знади. А кров його в сухій траві горить І сліпить, наче блискіт канонади. Навколо вбивці повзають, як гади, Маскуючись, міняє шкуру бридь. Це єзуїтська головна прикмета — Застрелити живого, наче пса, Вважати богом мертвого поета! Та хиляться над мертвим небеса, Горять із плазнів сплетені тенета, І сяє слова вічного яса!

1972

АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ Навіщо повертатися назад З небес на землю, де війни катуші, Де Францію дрібні й підступні душі Зжирають, наче гусениці сад?! І свій літак тісний, немов снаряд, Веде він у безумнім безоружжі Крізь вибухи, що, мов сліпучі ружі, Цвітуть і осипаються підряд… В палаючій, як метеор, машині Його вхопила неба течія І занесла в глибини темно-сині. Світ у зірках читав його ім'я, Лиш у пісках Лівійської пустині Не відала про це сліпа змія.

1972

ЕРНЕСТО ЧЕ ГЕВАРА 1 Як дим, на землю падає Гевара, Кущами болю вибухло плече… Так тихо поміж пальці кров тече, Як поміж скелі золотава хмара. Стає над ним убивця, як примара, Впритул стріляє ще, і ще, і ще… — Хіба не годі вже? — питає Че. І сміхом зблискує зіниця кара. Прибитий до камінної плити, Як до хреста, він мусить помирати, Щоб завтра встати для святої мсти… І ось беруть його в сувій церати, В тюрму несуть таємно, мов кроти, І неживого кидають за ґрати. 2 Спалити, чи віддати для мурах, Чи в мурах затопити, чи в бетоні, Чи поховати в атомному схроні Цей, наче порох, небезпечний прах? Так біситься і шаленіє страх. І, щоб не брався мертвий Че до броні, Вони йому відрубують долоні, Обпечені на вогняних вітрах! Ті руки, мов облиті кров'ю птиці, На волю вириваються, летять, І дивляться на землю, як зірниці.