Вірші з війни - Борис Гуменюк

Пораненого бійця евакуювали. Тварюка поцілила йому збоку, в місце, яке не захищене бронежилетом. Зараз в одній з лікарень Запорізької області лікарі борються за його життя.

В кишенях заплямованого кров'ю одягу, який довелося розрізати ножем, щоб швидко дістатися до рани і зупинити кровотечу, поряд з дрібними грошима, пластмасовою вервицею і пластмасовим Ісусом знайшли оцей списаний аркуш. Я не знаю імені цього чоловіка, навіть не знаю, скільки йому років.

Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця — можливо, його перша літературна спроба, можливо, у майбутньому великого поета (тільки б залишився живий!) — розірвав мені душу.

То нехай і вам розірве.

Ми лежали в холодній землі

Ми сто років сиділи у схроні

Я пропав би в цій повній імлі

Якби не твої долоні

Ми забули свої голоси

Ми ставали схожі на тишу

Я щоночі у Бога просив

Щоб мене не залишив

Ми були глухі і німі

Якби не твої губи

Які у цій повній пітьмі

Шепотіли мені «любий»

Я дивився в очі землі

В її чорне люстерце

Я вже бачив там свою смерть

Якби не твоє серце

Ми лежали на вогкому дні

Нас їли наші могили

Ти крізь ніч озивалась мені

Говорила мені «милий»

Ми довго сиділи в землі

Ми втратили очі

Ми спали на битому склі

Вічного дня як ночі

Ми вийшли зі своїх могил

Ми розправили крила (плечі)

Ми потужним помахом крил

Залишили свої могили

(повертаємось в гнізда лелечі)

Ми вийшли зі своїх темниць

Ми хочемо сонця і волі

Ми кажемо вам усім:

Доволі доволі доволі!

03.07. 7014

Маріуполь. Азов

Коли чистиш зброю...

Коли щодня чистиш зброю

Розтираєш її духмяними оліями

Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі

Пеленаєш її як малу дитину

Хоча досі ти не пеленав дитину

Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини

у тебе немає

Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю

і стаєте ви суть одно

Коли копаєш землю

Коли щодня копаєш окоп чи траншею

Пригорщами вигрібаєш

цю дорогу й ненависну землю

Кожна друга пригорща засипається тобі в душу

Вона скрипить у тебе на зубах

Ти ламаєш до неї нігті

Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої

Ти залазиш у неї як в лоно матері

Тобі в ній тепло й затишно

Ти раніше ніколи не відчував її так близько

як зараз

І стаєте ви суть одно

Коли стріляєш

Навіть якщо це нічний бій

і ти не бачиш обличчя ворога

Навіть якщо ніч ховає його від тебе

так само як тебе від нього

І кожного з вас пригортає як свого

Ти пахнеш порохом

Твої руки обличчя волосся одяг взуття

Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом

Вони пахнуть війною

Ти пахнеш війною

І стаєте ви з війною суть одно

Марійка

Її направду звати Марійка

Вони разом ходили до школи

Коли восени він сказав їй

що їде з чоловіками на Майдан

А за тиждень повернеться

Вона йому повірила

бо він її ніколи не обманював

А коли за від’їжджаючою автівкою

здійнялася курява

Зомліла коло воріт

Потім минула вічність

А коли почали гинути хлопці на Майдані

Вона перед іконами синці на колінах простояла

І таки відмолила його

А потім він сказав — почекай ще одну вічність

Ти жінка ти зможеш

І записався в батальйон

Минає ще одна вічність

Щонеділі перед тим як іти до церкви

Мати заплітає Марійці косу і дивується

Що в її 19 у неї так багато сивого волосся

А цього разу нащось згадує

бабусину сестру тітку Теклю

Яка ще на ту війну провела хлопця

А він не повернувся

На все життя залишилася самою

Хоч би дитину була він нього народила

А так — що ж

У дорогу Марійку проводжало все село

Найняли автівку з водієм за бензину

(Чоловік категорично відмовився

взяти бодай якісь гроші)

І два дні зносили

Сало крупу борошно цукор мед олію

Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)

Проскурки із Зарваниці

Білизну чай каву

І все що Бог послав у селі людям

Всього 5 тонн

Андрійко

Назвемо його Андрійко

Хоча бійцю не можна мати імені

У нього лише позивний і псеедо

Від самого ранку відмивав руки

І обличчя і волосся і взуття і одяг

Від порохових газів від землі

яка пов'їдалася в шкіру

Від мастил якими чистив зброю

І від війни яка в'їлася в серце

Особливо від війни

Милом пральним порошком піском шампунем

Лимонним соком і бозна-чим

Ви пробували колись у душі відмитися від війни?

Найбільше він хвилювався за свої руки

Посічені з обламаними нігтями

з болючими занозами з мозолями

Які від зброї з’являються не там

де це буває зазвичай

Від лопати чи граблів

Він був занадто юний щоб розуміти

Що його руки мріє виліпити кожен скульптор

Його руки мріє оспівати кожен поет

У таких руках мріє опинитися кожна жінка

Тому що у нього руки чоловіка воїна

Бога