Вірші з війни - Борис Гуменюк
Як мій батальйонний побратим позивний
«Білий»
Як убієнний Сашко Білий
Як ризи мучеників 18–20 лютого
Білий як щоки того чоловіка з Львівщини
Який 19 лютого вимкнув телевізора
Спересердя вирвав шнура з розетки —
Все не можу більше на це дивитися —
Сказав сполотнілій дружині
Обняв домашніх поцілував діток
Найменшу взяв на руки
Довго гладив по голівці
Пішов на вокзал
За три ціни придбав квиток на потяг
Щоб хоч якось дістатися до Києва
Двадцятого о восьмій був на вокзалі
О дев’ятій — на Майдані
0 десятій — на Інститутській
А об одинадцятій вже стояв перед Господом
У білих ризах
Бо простилися йому всі гріхи його
Свідомі і не свідомі
Бо відкупив він своєю жертвою
Не одне місто і не одне село
І сидітиме він довіку
Праворуч від Сина Отця нашого
Бо за народ свій життя віддав
Скам'яніла від горя жінка
Дивиться тепер на нього
Витесаного з каменю
А старенька ледь жива мати
Ходить по добрих людях
Б’ється головою до високих порогів
Добрим людям клямки обціловує
Дайте хоч яку копійку родині
Та ж лишив трійко малесеньких діток
Ай!
А добрі люди сидять за дубовими дверима
З написом обід з 9 до 18
Зиркають на неї спідлоба недобрими очима
Чого вона ходить
Вона хіба не бачить — зайняті
Їмо
Поступово мій білий вірш міняється на лиці
Рядки беруться чорним від люті
Від образи наливається кров'ю
Вірш стає мокрим і солоним
Як кінці хустки згорьованої матері
А потім побратими виряджають тебе до Києва
Кажуть їдь до міністра
Візьми собі в підтримку народного депутата
Запитай доки ми тут будемо кидати бруківку
І коктейлями Молотова палити танки
Може нам нарешті видадуть зброю
Якщо не можуть просто видати
Нехай продадуть
Так і скажи: щоб захищати країну
Ми готові купити в країни зброю
Чого ж
І от ти біжиш до верховної ради
А там одна сотня самооборони майдану
Пиздить іншу сотню самооборони майдану
Під телекамери
Завтра за бажанням інвестора
Вони поміняються ролями
Ви взимку билися? Билися!
То чому нам влітку не можна.
Обидві сотні виглядають
Як армія військовополонених
Нікому з них і на гадку не спало би
Що можна підірватися на гранаті
Тільки б не потрапити в полон
І тобі стає соромно
І твій білий вірш червоніє від сорому
І ти похапцем скидаєш із себе камуфляж
Свій маскувальний однострій
Тільки б ніхто не подумав що ти з ними
Скидаєш з себе одяг просто на тротуарі
І йдеш до ВР в самих трусах.
А там тобі кажуть: куди ви
Сюди в трусах не можна
Вас може побачити
ганна герман інна богословська
Інші поважні пані та панове
Що вони подумають
побачивши вас в самих трусах.
Плювати мені кажу
Я можу зняти решту одягу
І тоді всі подумають про мене добре
В першу чергу
ганна герман та інна богословська
Але я не маю на це часу
Мене побратими з передової відрядили
Мені потрібен такий і такий-то народний депутат
А вони давай реготати і одна до одної
Люся подивися ще один придурок
Який вірить що насправді існує такий-то депутат
Послухайте шановний
Не знаю як вас там
Бачу що мандата у вас немає
Такого депутата як оце ви кажете зроду не було
Ми найняли безробітного актора п'яничку
Запропонували йому роль другого плану
Сторгувалися за їжу
І як бачите він непогано справляється
Ну де ми за цими дверима бачили
Не те що народного депутата —
Живу людину
А на табличку на дверях ви уваги не звертайте
Тут так заведено: якщо на дверях написано
Народний депутат
То за дверима нуль нуль.
І ти біжиш до міністра
Не до того — до іншого
Свого давнього знайомого
Якось чота зібралася перед телевізором
Новини подивитися
А тут його показують
Рожевощокий поголений
Через екран дорогим одеколоном тягне
Попався б він мені на зоні
Це наш «Одеса» каже
Я б його в карти виграв
А потім програв
А до нього не пропхатися
В коридорі в приймальні в кабінеті барикади
Барикади з грошей
Пачками складені банкноти
У нього стілець з грошей стіл з грошей
Мобільний телефон з грошей
І сам він як помічена купюра.
Уявляєш старий скільки грошей
А вони все несуть і несуть
Запропонував би тобі трохи взяти
Он їх у мене скільки
Але ж ти не зможеш.
Чому ж не зможу
Куплю хлопцям танка
Чи того як його джорджа буша
Не того який президент
А того який авіаносець
І тільки простягаю руку
До найближчої купи грошей
Як нараз звідти вистрибує вогненний пес
Із самого пекла
З вогненною шерстю вогненними очима
І вогненними зубами
І хапає мене за горло
Заледве встиг заховатися за хрест
Я казав тобі не зможеш
Каже міністр
Я дивлюся на нього
А він стоїть в оточені усіх своїх родичів
До сьомого коліна назад
І до сьомого коліна вперед від нього
І кожну його бабусю
Кожного його онука
Через нього
Тримає за горло гризе догризає
Зграя пекельних псів
Тим часом мій білий вірш
Червоним чорніє
Як повстанський прапор нашої боротьби
Але треба йти до міністра
Як хлопці веліли
Тільки-но я підійшов до будинку міністерства
