Том 10 - Леся Українка
patientia nostra?» («Доки будеш, Катіліно, випробовувати наше терпіння?»).
...Н а п р я м о к... який був у російських народників, а власне, антидоетичний і антпартистич-н и й...— Ця думка Лесі Українки є хибною.
«Л о е нт р і н» — опера Ріхарда Вагнера.
Нижанківський Остап Йосипович (1862—1919) — український композитор і громадський діяч.
Вахнянин Аиатоль (Наталь) Климонтоиич (184.1—1008) —■ український композитор, письменник, один з лідерів партії народовців.
«Drang und S t u r т» — «Sturm und Drang» («Буря і натиск»).— Так звалася прогресивна течія в німецькій літературі другої половини XVIII ст.
...R evenons a nos mouton s... (повернемось до наших баранів) — вислів судді з французького фарсу XV ст. «Адвокат Патлен», який вживається як крилатий вираз, що означає: «Повернімося до предмета нашої розмови».
Россі Ернесто (1827—1896) — видатний італійський трагік. Виступав у багатьох країнах, неодноразово грав на сцепі російських театрів.
...Б у л и на «Ж и д і в ц і» і на «П р о р о ц і»...— па операх «Жидівка» Ж. Галеві (1799—1862) та «Пророк» Д. Мейєрбера (1791-1864).
M-me J u die (мадам Жюдік) — псевдонім Анни-Марії-Луїзи Дам’єн (1850—1911), прославленої артистки паризьких театрів
Буфф, Вар’єте та ін. Гастролювала у Відні в час перебування там Лесі Українки.
...Моя баронеса...— персонаж із оповідання Лесі Українки «Жаль».
«Das V і е r t е G е b о t» («Четверта заповідь» — драма австрійського драматурга Людвіга Анценгрубера (1839—1889). У своїй статті «Новейшая общественная драма» Леся Українка позитивно оцінює творчість Л. Анценгрубера, відзначаючи в ній такі риси, як народність, відображення класового антагонізму між буржуазією і ремісниками.
40. ДО М. І. ПАВЛИКА. З березня 1891 р. Відень
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 41—42.
Подається за автографом (ф. 101, № 307).
Гладилович Дом’ип (184G—1892) — галицький діяч ліберально-буржуазного напряму, одии із засновників народовської газети «Діло», на той час голова Товариства імені Шевченка, займався виданням збірки «Книга пісень».
...П овість, про яку Ви писали в остатньому лист і...— Мова йде про «Царівну» О. Ю. Кобилянської.
«Другий вінок» — жіночий альманах, для якого Олена Пчілка та Наталія Кобринська готували матеріали. Видання не було здійснене.
Кобринська Наталія Іванівна (1855—1920) — українська письменниця, громадська діячка демократичного напряму.
«С и б і р» — точніше «Сибір і каторга», публіцистично-викривальна книга американського журналіста і мандрівника Джорджа Кеннана (1845—1924) про становище політичних засланців у царській Росії. Перекладена в 1890—1891 pp. більшістю європейських мов, книга справила на передову громадськість надзвичайне враження. Російський царський уряд безуспішно намагався послабити його всілякими офіційними спростуваннями.
41. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 4 березня 1891 р. Відень
Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 163—165.
Повний текст листа за автографом мовою оригіналу опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 47—48.
Подається за автографом (ф. 2, № 264).
19
У всіх попередніх виданнях авторську дату: «Середа, -д » прочитано неправильно як 19 березня. її слід розуміти: «19 лютого за ст. ст.; З березня за н. ст.». Але в 1891 р. в цей день був вівторок. Отже, Леся Українка писала листа в середу 20 лютого (4 березня) 1891 р. Цю дату засвідчує і згадка в листі: «...Вчора... п’єса була цікава і гарна: «Отелло» Верді...» Єдина постановка опери «Отелло» була у вівторок 3 березня (и. ст.) 1891 р.
...Сама п’єса дуже бридка, і скучна...-— Леся Українка говорить, власне, про бездарну постановку іноземної театраль-иої трупи, хибне трактування епохи і образів у трагедії О. Тол-стого.
...JI псячих народних пісен ь...— «Лисами» Леся Українка жартома звала галичан.
42. ДО М. І. ПАВЛИКА. .76 березня 1891 р. Відень
Вперте надруковано у вид.: Твори в 5-тн т., т. 5, с. 43—44.
Подається за автографом (ф. 101, № 308).
Рік встановлено па підставі вказівки, що лист написано з Відня.
...П рислати «Л о р о л о ї»...— тобто повість О. Кобиляпської «Царівна», яка в поршому варіанті мала назву «Лоролоя».
...Видно правдивий натуралізм.— Тут Леся Українка термін «натуралізм» вживає в значенні «реалізм».
Наталка, О р я д и н — герої повісті О. Кобиляпської «Царівна».
...Посилаючи переклади до д р у к у...— тобто рукопис збірки «Книга пісень» Г. Гейне, що вийшла в 1892 р. у Львові.
43. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 17 березня 1801 р. Відень
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 44—47.
Автограф не зберігся. Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1202).
Успенський Гліб Іванович (1843—1902) — видатний російський письменник, революціонер-демократ. Українською мовою твори Г. Успенського перекладав І. Франко.
«Д е н ь» — щоденна слов’янофільська газета, що виходила 1861—1865 pp. в Москві.
«Н о в о с т и» — щоденна газета ліберально-буржуазного напряму. Виходила в Петербурзі (1872—1906). З 1875 р. називалася «Новости и Биржевая газета». Першими редакторами газети були П. В. Новицький та О. С. Афанасьєв-Чужбииський. У різний час в газеті працювали чи були авторами Д. Н. Мамін-Спбіряк, Д. Л. Мордовцев, В. І. Немирович-Дапчоїіко, В. В. Стасов, В. В. Ве-рещагін, М. G. Лєсков. Газета захищала інтереси великої промислової буржуазії, виступала за право окремих національностей, що входили до складу Росії, на духовну самостійність.
' Ар а б а ж и п Костянтин Іванович (1866—1929) — російський і український літературознавець, письменник. Займався дослідженням слов’янських літератур. Був у дружніх зв’язках із М. Павли-ком, М. Драгомановим, І. Франком, Лесею Українкою.
44. ДО ВАСИЛЯ ЛУКИЧА. 20 березня 1891 р. Львів
Вперше надруковано у вид.: Твори в 10-ти т., т. 9, с. 64.
Подається за авгографом (ф. 2, № 1502).
...IIевие, є де-небудь ще мій переклад поеми Віктора Гюго...— переклад поеми В. Гюго «Les pauvres gens» («Бідні люди») так і не був надрукований у журпалі «Зоря» через протидію народовців. Леся Українка передала свій переклад під назвою «Сірома» в журнал «Народ», де він і був надрукований (1891, № 10-42).
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т* 5, с. 49-—50.
Подається за автографом (ф. 2, № 78).
У попередньому виданні з посиланням на зміст лист датується кінцем березня 1891 р. Зміст дає змогу точніше визначити дату. Леся Українка зазначає: «...Апарат ношу четвертий тиждень».
