Сонце, молодість, салют - Світлана Бонд

- Я такого не казав, - заперечив Рома. - Але якщо ти за мене вже все вирішив, можна більше не питати, мамо. Я залишуся.

- Чудово, працює, - він знову посунувся до столу і взяв у руки виделку. - Тоді завтра ми йдемо грабувати медпункт.

- Я проколюю, грабуєш ти, - нагадала Альбіна.

- Знову працює, ти не відмовляєшся, - засміявся Ярослав.

Діти почали прощатися з вожатими вже зараз, хоча до від'їзду залишалася майже доба. Діана сиділа за їхнім звичним столиком і спостерігала за тим, як діти шостого загону зі сльозами на очах обіймають Ріка й Агату, а ті, своєю чергою, відповідали на ніжності й так само не бажали відпускати їх. Чомусь раніше вона не помічала скільки уваги вони приділяють дітям, і ставляться до кожного, немов до рідного.

Знайшлося також кілька підлабузників, що накинулися на Жанну Ігнатіївну, яку в таборі ніхто не поважав. І звільнити не могли з однієї простої причини.

Після обіду кілька вожатих залишилися біля їдальні, де вже будували каркас для вогнища, яке заввишки сягало до трьох метрів. Дівчата допомагали в їдальні, зрідка відволікаючись на вказівки директорки.

Діти ще не поїхали, а та вже розподілила роботу на дні їхньої відсутності. Знову генеральне прибирання табору, підготовка до останньої зміни й чищення басейну, в якому була винна Діана, але її ніхто не видав. Відповідати доведеться всім.

На кілька хвилин Діана відірвалася від прикрашання торта і побігла в туалет. Застигла біля раковини, коли почула як хтось очищає шлунок через рот. Кілька разів вона вже заставала таке, але не вважала чимось важливим, та й поспішала сильно. А зараз усе повторюється...

Зовсім скоро звуки зникли й двері кабінки відчинилися.

Діана ввімкнула кран і піднесла руки до води. До неї вийшла Вероніка. Бліда, туш злегка розтеклася під очима. Не дивлячись, вона поправила макіяж пальцями й все зайве стерлося. Навіть дзеркало не знадобилося.

- Усе нормально? - поцікавилася Діана і сама не розуміла, чому це запитання так схоже на занепокоєння. Після всього, що між ними відбувалося, вона мала б штовхати Вероніку головою в унітаз, замість цього хвилюється про її здоров'я.

- Так, напевно, щось з'їла не те.

- Дивно, - задумалася Діана. - Ми ж усі разом обідали, але погано тільки тобі.

- Значить у мене щось зі шлунком.

Швидше з головою, хотілося відповісти Діані. Картинка прояснювалася. Вероніка взагалі рідко їла в їдальні, а якщо таке траплялося, то відразу бігла в туалет позбуватися з'їденого. По молодості у деяких були заскоки з приводу ваги, але Вероніка не схожа на людину, якій потрібно худнути. Вона мала струнке і підтягнуте тіло, може, в неї й було пару зайвих кілограмів, але вони не робили її гіршою. Все псував жахливий характер.

- Слухай, тобі воно не треба, - видала Діана, поки та вмивалася. - Надумала собі щось, навіть на пляж через це не ходиш.

Вероніка вимкнула кран і повільно повернулася. Чорне волосся прилипло до мокрого чола, під світлом лампи можна розгледіти почервонілі очі.

- Не лізь, - вимагала вона.

Діана й сама раптом вирішила, що це не її справа. А вони не друзі, щоб обговорювати таке.