Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
Такі обрáзи ні сам турецький султан Ахмед І, ні його правляча еліта стерпіти не могли. Тому «У 1616 р. султан вислав флотилію галер під командуванням Алі-Баші із завданням покарати запорожців. Галери перетнули Чорне море та ввійшли до Дністровського лиману, проте там їх зустрів вогонь гаківниць і фальконетів з ескадри чайок, якою командував Сагайдачний. У бою запорожці розгромили турецьку ескадру, захопили кілька галер та близько 100 чоловіків, а сам Алі-Баша ледве встиг утекти. Після цього козаки вийшли в море, обігнули Кримський півострів, висадилися на його південно-східному узбережжі біля Кафи (нині — Феодосія), захопили місто і звільнили кілька сотень бранців, привезених на невільничий ринок» [229, с. 186].
Звичайно, після такого приниження турки не могли простити султанові Ахмедові І подібний сором. Його просто знищили.
б) Взяття Кафи Сагайдачним (1616 рік)
«Козаки практично безперервно спустошували і руйнували майже всі великі міста (деякі не раз), приступні для морських нападів, — Очаків, Білгород, Кілію, Ізмаїл в північній частині Причорномор’я; Кафу — в Криму, Варну — в Болгарії; Синоп і Трапезунд — у Туреччині й навіть околиці столиці імперії — Константинополя. Одним із найважливіших за значенням стало взяття Кафи — центру турецьких володінь у Криму у 1616 році на чолі з Петром Сагайдачним, з іменем якого пов’язані героїчні морські походи 1606, 1613–1616, 1620 років» [223, с. 16].
Взяття Кафи (гравюра)
Ми пам’ятаємо, що Туреччина оголосила війну Польщі восени 1620 року. Тому, ще до оголошення війни, аби вбити клина у відносини між поляками та українськими козаками, які не визнавали церковної унії 1596 року та підпорядкування Київської митрополії Римському престолу, стамбульська влада відправила до «Козакії» Єрусалимського патріарха Феофана, аби він висвятив козакам незалежного митрополита. Що той і зробив восени 1617 року. І не пізніше! Тому, коли гетьман Петро Сагайдачний з козаками вирішив навесні 1618 року йти на Москву, підтримуючи польського королевича Владислава у його намаганні посісти московський престол, вони уже мали на руках «конституційне рішення польського сейму «Про релігію грецьку», що узаконювало свободу православного віросповідування у Речі Посполитій». Трохи пізніше польські священики та знать виступили проти рішення сейму та ухвалили 1619 року так звану Роставицьку угоду, яку козаки сприйняли негативно, позаяк спрямовувалася проти них.
Що зайвий раз свідчить про прибуття Єрусалимського патріарха до України 1617 року. Саме того року гетьман надовго не відлучався з Києва та України.
Козаки не підтримали поляків у поході 1620 року до Молдови, і коронний гетьман С. Жолкевський був розгромлений у Цецорській битві.
Напередодні ж великого протистояння з Османською імперією польський король Сигізмунд III робив геть усе, аби порозумітися з українськими козаками, обіцяючи їм підтримку.
«У червні 1621 на козацькій раді в урочищі Суха Діброва (під Кагарликом) під впливом (митрополита. — В.Б.) Й. Борецького і Й. Курцевича-Булиги було прийнято рішення про участь у майбутній війні на боці Речі Посполитої. Сагайдачний та єпископ володимирський і берестейський Й. Курцевич були обрані послами у Варшаву до короля Сигізмунда III від імені козацького війська і православного духовенства. Посли подали королю схвалені козацькою радою вимоги: визнання і затвердження нововисвячених митрополита і єпископів, припинення утисків православної церкви та релігії, зрівняння її у правах з іншими конфесіями у Речі Посполитій, скасування посади старшого над козаками з боку польського уряду, визнання влади гетьмана, який обирається загальною козацькою радою. За послами виступило Військо Запорозьке, розтягнувшись від Прип’яті до м. Кам’янець-Подільського. Ця збройна демонстрація мала успіх. Сигізмунд III дав широкі обіцянки послам…» [146, с. 518].
Польська влада чинила так у відносинах з українцями завжди: коли її «припікало», вона йшла назустріч, коли ж ні — поверталася до старої політики насильства. Так трапилося й того разу…
Та повернімося до взяття Кафи у 1616 році гетьманом Сагайдачним.
«Козацька Флотилія на «чайках» відкрито підійшла до Кафи і цілий день простояла в акваторії Чорного моря. На той час не було постійної узбережної охорони і ніхто з турків-татар не звернув уваги на чорні цятки — козацькі чайки, розсипані по морю. До Кафи було вислано розвідку. Увечері, після військової ради, на якій старшина вислухала розвідника, кошовий Петро Сагайдачний розпорядився: «Третині козаків причалити до виступу в морі, підібратися під мури і засісти коло брами святого Антонія, другій частині козаків обійти місто з заходу і в садах чекати на умовний сигнал, з рештою козаків я ударю по місту з моря…»
З настанням ночі запорожці почали наступ. Розвідники, що залишилися в місті, відчинили браму святого Антонія і впустили козацьке військо. За провідників були колишні невільники. Козаки розійшлися у різних напрямках і почали захоплювати браму за брамою, вежу за вежею. Татари і турки нічого не підозрювали. Коли човни Сагайдачного пристали до берега навпроти Морської брами, турецька варта подала сигнал тривоги гарматним пострілом. Але було пізно — місто вже зайняли козаки, залишалась тільки цитадель. Почалася стрілянина: усі дванадцять веж цитаделі спрямували свої гармати на запорожців, які тоді зазнали значних втрат. Яничари відбили три штурми.
За наказом Сагайдачного козаки знайшли у цитаделі проточини і підклали туди бочку з порохом. Потужний вибух сколихнув місто, одна вежа впала і відкрила два широкі отвори в мурі. Козаки кинулися туди, але їм заступили дорогу яничари. Зав’язалася битва. Коли козаки підірвали ще одну діжку з порохом, зробивши вилом у мурі, яничари не витримали натиску. Здобувши цитадель, переможці виводили з льохів невільників, збивали з них кайдани.
На морі, наздогнавши турецькі галери, козаки випустили на волю також невільників-веслярів, а самі галери потопили. Здобувши Кафу, запорожці спалили мечеті і палати беїв, ефенді та інших турецьких достойників. Християнських церков і монастирів вони не чіпали. З собою забрали все коштовне майно, зброю, золото, гроші, дорогий одяг. Так козаки помстилися татарам за пограбування українських земель.
Після Кафи Сагайдачний повів свою флотилію до грузинського узбережжя, а потім до турецьких берегів; здобув Трапезунд, Синоп, розгромив флот Цекалі-баші. Повертався він з походу Азовським морем і річкою Молочною. Майже десять верст перетягували човни козаки суходолом до річки Кінські Води, що впадала у Дніпро, добираючись до своєї Січі над річкою Базавлук» [223, с. 16–17].
в) Взяття Трапезунда (1616 року)
Того ж таки 1616 року, восени, козаки взяли Трапезунд — турецьке місто на
