Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

«…Прямували до м. Самсун на малоазійському узбережжі Туреччини, але сильний вітер відніс… чайки на схід до м(ису) Мінера. Запорожці висадилися на берег і, пішки пройшовши до Трапезунда (сучасне місто Трабзон — завойоване турками-османами 1461 року в складі Трапезундської імперії, яка існувала з 1204 до 1461 року. — В.Б.), захопили, пограбували та підпалили його» [229, с. 186].

На цьому пригоди козаків того року не закінчилися. «Повернувшись на чайки, козаки дали бій турецькій флотилії під командуванням Цекалі-баші та потопили 3 галери, після чого вирушили на захід, спустошили частину східного узбережжя Босфору» [229, с. 186].

У праці «Атлас історії України» 2012 року видання, на сторінці 57 наведені «морські походи запорожців кінця XVI — першої половини XVII ст.» [230, с. 57].

Зазначимо — під час походу козаки дізналися, що турки перекрили вхід до Дніпровського лиману. Неподалік Джанкермена, тобто поблизу сучасного міста Очакова, їх чекала турецька ескадра Ібрагіма-баші. Тому козаки на чолі з Сагайдачним, перетнувши Чорне море, пройшли Керченською протокою в Азовське море, далі річкою Кальміус — до її верхів’я. Далі перетягли чайки через вододіл у річку Конку і по ній та Самарі потрапили у Дніпро, а після цього — до себе на Січ (Базавлук). Сьогодні це район с. Капулівки біля Нікополя Дніпропетровської області.

«Завдяки європейським дипломатам у Стамбулі (посли Венеції Вальєр і Контаріні, посол Франції де Сезі, посол Англії По), козацькі експедиції набули розголосу на Заході. Французький історик Бодьє писав про жах, який наводить на Стамбул одне ім’я козаків, а французький інженер Гійом Левассер де Боплан у своїй книзі «Опис України» описав тактику морських походів запорожців і подав креслення козацької чайки. Відтак у свідомості європейців почав формуватись образ лицаря-козака…» [229, с. 186].

Слід згадати дещо цікавого про морські походи українського лицарства. Так-от:

— рішення про морський похід ухвалювалося на загальновійськовій раді;

— очолювали морські походи або самі гетьмани, або найдосвідченіші старшини, знавці морської справи;

— морський прапор козаків майорів на човні похідного отамана;

— козаки виходили у морський похід після Спаса, або восени, інколи ранньої весни в похмурі, темні ночі, коли дні туманні, а ночі безмісячні;

— запас провіанту команда човна брала з собою, він визначався тривалістю походу і кількістю людей в команді, обов’язково брали: сухарі, сало, копчене м’ясо, сушену рибу, пшоно, борошно, діжку з водою;

— у морських походах козак мав мати: шаблю, кинджал, два пістолі, від двох до п’яти рушниць, шість фунтів пороху, певну кількість куль та сухого пороху; — на кожному човні мало бути (для бою): один-два фальконети (легкі мідні чи чавунні гармати), дві-три гаківниці (довгі крупнокаліберні рушниці з присошками), а також нюрнберзький квадрант, сокири, пили тощо.

Маймо на увазі, що козацькі чайки піднімалися над водою лише на два фути, і на середній морській хвилі (у 0,5 фута) були майже непомітні для турків. Це — ази морських походів наших предків, і вони мають бути нам відомі.

А далі перейдемо до деяких деталей та підсумкового аналізу битви на морі і ріках під час великого європейського протистояння 1621 року під Хотином. То були допоміжні дії запорозького флоту у Хотинській війні Османської імперії з Річчю Посполитою, де українці виступили на боці поляків, захищаючи свою землю.

Уже 9 травня 1621 року запорозькі козаки на 32 чайках з екіпажем до 2 200 осіб вступили в самостійну битву з турецькою ескадрою — «близько 40 суден. Козакам вдалося потопити 9 галер, а також три десятки менших допоміжних суден. Ці галери перевозили до Білгорода, опорного пункту турецької армії, партію важких штурмових гармат, порох, ядра, а також продовольчі припаси. Втрати лише бойового складу османського флоту у цій битві становили 2–2,7 тисяч осіб» [227, с. 52].

«Після перемоги у морській битві запорожці атакували поселення… (на) чорноморському узбережжі Румелії. Вірогідно, 13 травня першим під їхніми ударами впало місто Сіле (Анатолія), а потім Медіна (сучасне турецьке місто Мідьє — обидва за сотню кілометрів на північний схід від Стамбула. Очевидно, десь у цій місцевості було розташоване ще одне місто (Рароля (?)), яке козаки також захопили раптовим штурмом і спалили. По цьому козацька флотилія рушила морем на північ, тримаючись узбережжя Румелії. Новим об’єктом атаки запорозького флоту стало місто Місіврі (сучасне болгарське портове місто Несебир на північний схід від Бургаса). Здобути його одним навальним ударом козакам не вдалося. Однак по двох днях штурмів вони таки «перемогли поганців та висікли їх».

Від спустошеного Місіврі запорозькі чайки повернули на південь. Наблизились до Агйоли (сучасне болгарське місто Помор’я), вони здобули його штурмом і розгромили. Є підстави припустити, що це могло статися 12 або 13 червня. Невдовзі запорожці так само вчинили з Сисопалом (сучасне болгарське місто Созопал). Після здобуття Сисопала запорожці… завершили бойові дії на Румелійському узбережжі» [227, с. 52].

Дії запорозьких козаків неабияк наполохали турецького султана, і він поспішив розпочати мобілізацію та воєнний похід на Річ Посполиту, якій раніше оголосив війну.

В червні місяці 1621 року турецька армія вирушила в похід на північ, де під Хотином, на правому березі Дністра, її чекало польсько-литовське військо на чолі з коронним гетьманом Яном Ходкевичем. Гетьман Я.К. Ходкевич особисто вибрав місце битви і, маючи час, підготував свої позиції до оборони в інженерному плані. Польсько-литовська військова маса (зі слугами) мала 42,5–43,5 тисячі осіб. Запорожці (зі слугами) додали ще 46–48 тисяч осіб.

3. Церковне питання

Церковне питання в історії України-Русі завжди посідало чільне місце. І Московія намагалася цим скористатися.

Питання щодо висвячення нового Київського митрополита Іова Борецького, «єпископів та безліч священиків» повністю спотворене московитами. Тому автор пропонує дослідити це питання осібно і виділити його в окремий розділ, прибравши московські «доважки брехні».

Що ж відбувалося в ті далекі роки?

Нам відомо, що 1475-го Кафу захопили турки, перейменувавши її в Кефе. У 1484 році вони захопили Білгород-Дністровський і Причорномор’я та вийшли на Дніпро, зістикнувшись зі своїм васалом — Кримським ханством.

Скоріше за все, Петра Сагайдачного вперше обрали козацьким гетьманом навесні 1616-го, і вже у травні місяці того ж року він завдав туркам і кримським татарам страшного удару, захопивши Кафу, а потім погромивши турецьке узбережжя.

Звичайно, турецький султан Ахмед І звернувся до польського короля Сигізмунда III з пропозицією приборкати козаків — своїх підданих. Тому польський уряд «наприкінці 1616 р. вирішив провести з козаками урядову комісію. Метою цієї комісії (король призначив провести її 1 березня у Києві) було заборонити запорозьким козакам ходити у морські походи проти Османської імперії, а також істотно урізати їхні станові права» [227, с. 156].

Слід мати на увазі, що Московія за договором семи бояр та ростовського митрополита і майбутнього