Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
І ось тоді, коли українська шляхта, по суті, зрадивши свій народ, майже вся окатоличилась (Вишневецькі, Заславські, Сангушки, Збаразькі і, насамкінець, Острозькі), український народ породив нову православну еліту — козаччину.
Згадаймо, як Микола Гоголь у повісті «Тарас Бульба» описав прийом у козаки його синів Остапа та Андрія;
«Січ! Ось воно, те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви! Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні!
Прибулець являвся тільки до кошового, а той звичайно проказував:
— Здоров! А що, в Христа віруєш?
— Вірую! — відповідав той.
— І в Трійцю святу віруєш?
— Вірую!
— І до церкви ходиш?
— Ходжу!
— Ану перехрестись!
Прибулець хрестився.
— Ну, то добре, — казав кошовий, — іди ж у який сам знаєш курінь.
На цьому й закінчувалася уся церемонія. І вся Січ молилася в одній (православній. — В.Б.) церкві й ладна була и обороняти до останньої краплі крові…» [219, с. 451, с. 456].
Звичайно, у цього козацького героїчного люду з часом з’явилася своя козацька верхівка, яка поступово замінила стару, окатоличену, княжу.
Гетьман Сагайдачний був одним із перших славних її полководців. Розповімо дещо про нього.
«З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касіяном Саковичем, дізнаємося, що він народився поблизу Перемишля (мабуть, у с. Кульчиці біля Самбора), в сім’ї православного шляхтича. Наступною віхою в його житті стало перебування у знаменитій Острозькій школі (у «Віршах» говориться, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних»). Очевидно, він пройшов повний курс навчання (інакше важко пояснити слова К. Саковича, що «там тоді Конашевич час немалий жив»)… У поетичній біографії Сагайдачного… зазначається, що після навчання в Острозькій школі він «шол до запорозского славного рыцарства, между которым, през час не малый жиючи и рыцарских должностей там доказуючи, гетьманом потом себе Войско его обрало…»
Першою і основною своєю справою молодий та енергійний гетьман вважав організацію походів проти султанської Туреччини. Незважаючи на застережні заходи турків, запорожці 1600 р. вирвалися за Перекоп, 1609 р. спалили Ізмаїл, Килію, Білгород. Справді тріумфальним став похід козаків на Синоп 1614 р. Майже повністю було знищено місцевий гарнізон, захоплено запаси зброї та кораблі, визволено невільників. Перемогою увінчався й похід 80 козацьких чайок на Константинополь. 1615 р. вони досягли околиць столиці, спалили дві пристані й перелякали самого султана, який розважався на полюванні. У битві з ворожою ескадрою хоробрі козаки здобули кілька галер і навіть захопили в полон турецького воєначальника. Наступного року запорожці, очолені П(етром) Сагайдачним, здійснили успішний напад на один із найбільших невільницьких ринків Чорноморського узбережжя — Кафу, а згодом — на Трапезунд…» [65, с. 231–233].
Мені ж хотілося розповісти шановним читачам про прихований українською історичною наукою похід запорозьких козаків на чолі зі своїм гетьманом Петром Конашевичем (Сагайдачним) у 1618 році на Москву.
За свідченнями істориків, Петра Сагайдачного обрали гетьманом у 1616 році, хоча професор М.О. Максимович стверджував, що Сагайдачного (Конашевича) обрали 1598 року.
У столичному Києві славному гетьману встановлено пам’ятник та названо його ім’ям одну із вулиць. Світовий океан борознить флагман українського військово-морського флоту — ракетний крейсер «Гетьман Сагайдачний». Мені надзвичайно приємно говорити про останній факт ще й з тієї причини, що мій дядько Михайло Білінський був першим міністром Чорноморського флоту незалежної Української Держави. Аби не потрапити в полон до більшовиків, він застрелився 17 листопада 1921 року в бою під Базаром… Про гетьмана Конашевича український народ склав пісню, яку я запам’ятав з дитинства:
Ой на горі да женці жнуть,
А попід горою,
Понад зеленою
Козаки йдуть.
А попереду Дорошенко,
Веде своє військо,
Веде запорізьке
Хорошенько!
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн да люльку,
Необачний.
«Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Оддай мою люльку,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться,
А тютюн да люлька
Козаку в дорозі.
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися!
Да викрешем вогню,
Да потягнем люльки,
Не журися!»
У Сагайдачного справді були негаразди з дружиною. Вона, по смерті гетьмана 1622 року, вийшла заміж за якогось Івана Піончина…
Портрет гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного
Батько польського короля Яна ІІІ Собеського, який був учасником Хотинської війни з Османською імперією 1621 року, у своїх мемуарах так написав про Сагайдачного:
«Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах і вчинках, хоча за походженням, способом життя і звичками був простою людиною, незважаючи на це, в очах пізнішого потомства він гідний стати в ряд з найзнаменитішими людьми свого часу в Польщі» [226, с. 31].
Тобто, для свого часу, це була розумна, високоінтелектуальна людина. Особисто Петро Конашевич виступав проти унії Православної церкви з Католицькою, яка відбулася 1596 року, так звана Берестейська церковна унія. Що цікаво, проти такого об’єднання виступило запорізьке козацтво, його гетьмани та сам Василь (Костянтин) Острозький.
Цікава ще одна річ, на яку українська історична наука не звертає уваги: як пов’язані між собою дати вихрещення Єрусалимським патріархом Феофаном нового Київського митрополита Йова Борецького та похід Сагайдачного на Москву. Що відбулося раніше?
За версією московитів — спочатку відбувся похід гетьмана Сагайдачного на Москву (1618 року), а вже після — у 1620 чи 1621 році патріарха привезли з Москви і він висвятив на київську кафедру нового православного митрополита та «багато інших священиків».
Якщо похід гетьмана Сагайдачного зафіксований в історії 1618 роком, бо ця подія пов’язана з походом королевича Речі Посполитої Владислава (на Москву) та попереднім рішенням польського сейму, що чітко зафіксовано в Європі, то відновлення православної Київської митрополії ніде не зафіксоване, окрім московських так званих документів, чим, звичайно, як догматом, користуються українські історики і вказують чи то 1620, чи то 1621 рік. Чіткої дати немає. Послухаємо:
«У 1620 році завдяки наполегливості гетьмана та при активному сприянні єрусалимського патріарха Теофана III на українських землях було відновлено православну ієрархію, скасовану після Берестейської церковної унії» [226, с. 34].
А ось що пишуть інші історики:
«6 жовтня 1621 р. у Братській Богоявленській церкві патріарх висвятив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького у сан київського митрополита, межигірського ігумена Ісайю Копинського — на перемишльського єпископа, а Мелетія Смотрицького — на полоцького архієпископа…» [65, с. 235].
Іще:
Російські джерела повідомляють, що
