Характерник - Дмитро Чорнота

Северин розумів, що серед тих, кого назвав Кобила, можуть бути навіть мурзи. Вони дуже ласі до вдалих полонених. Їх цікавлять молоді гарні жінки, яких можна залишити собі як прикрасу на заздрість друзям та ворогам або вигідно продати. Гарні українські жінки, а особливо дівчата, часто мали дуже високу ціну. Також, дехто з наближених до хана чи султана часом пропонували в подарунок красуню, за що могли отримати як подарунки від сонцеликого, так і його визнання та прихильність. Молоді сильні чоловіки також користувались попитом. Їх в основному використовували як робочу силу. Часто в нелюдських умовах сильний хлопчина швидко чах і ставав непотрібним. Тоді його могли вбити або відпустити через кволість, а значить непотрібність. Те залежало від господаря. Тому попит на молодих хлопців та дівчат ніколи спадав.

Паливоді стало шкода тих людей яких вже встигли загнати в рабство татари за допомогою Степана, а також тих, кого іновірці ще могли захопити. Тому він вирішив не втікати просто так. Потрібно спробувати поборотись і позбавити українську землю та світ від стількох людоловів, скількох вдасться позбутись їм двом, Северинові та Лесеві. Він не збирався жертвувати собою чи своїм джурою в нерівному бою. Але щось придумати аби порішити тих кількох, що заходять в будинок було досить ймовірно.

На жаль, у козаків не було можливості поки що побалакати наодинці. Проте, Лесь відчув настрій Северина і зрозумів, що той буде метикувати як би вкласти побільше вражини. Тому і сам над тим задумався. А ситуація вимагала думати швидше. З хвилини на хвилину могли з’явитися татари. Обидва козаки розуміли, що Орися та Олена не дарма з самого ранку зникли з подвір’я. Степан, яким би він не був, любив свою рідню та наречену, тому відправив їх подалі від небезпеки. Ти ба, не такий він і дурний, хоча хто казав, що він дурний. Не ховав дівчат на своєму обійсті. Десь далі відправляв.

- Візьми заступ і йди до яблуні. Перевір чи є золото. Якщо є, забирай і сюди. Не барися. Але якщо гості прийдуть раніше, ніж впораєшся, не нервуй. Скажеш, що наймит Степановий і веди прямо сюди. Тут вже по ситуації розберемось. Та обережно там, раптом пастка яка.

Степан вже набрав повітря в легені аби клястися в тому, що жодних несподіванок не буде, але Северин підняв руку, даючи зрозуміти, що рот відкривати не варто. І Кобила видихнув.

- Я не можу тебе до кінця зрозуміти, Степане, - почав Паливода, коли джура вийшов. - Не можу зрозуміти скільки в тобі честі. З одного боку ти продаєш своїх же, з іншого ж турбуєшся про сім’ю. Марив козакуванням, але поводиш себе зовсім не по-козацьки. Сіра ти людина. Як сутінки, розумієш. Вдень все видно, він грає фарбами і нічого не приховує. Вночі видно погано, все навколо чорне та темне. Багато таємниць може ховати ніч. Але ти знаєш, що то ніч і ти готовий до того як вона влаштована. А от сутінки - це така пора, коли вже і фарби не грають, і чорного ще немає. Часом не зрозуміло чи то ранок, чи то вечір. Від таких людей не знаєш чого чекати. Не люблю таких і не поважаю. Та не про те мова. Маю до тебе пропозицію. Хоча сам ще сумніваюсь в своєму рішенні. Я хочу вбити тих татар, котрі заходять до хати. Та їх може бути і четверо, і п’ятеро, правильно я зрозумів?

- Так, - підтвердив Степан.

- Отож, удвох нам буде важко з ними впоратись так, щоб не почули ті, що на дворі.

- Я допоможу вам, - рішуче сказав Кобила. – Я багато лиха наробив і не виправити того і не відмолити. Але клянуся вам, що допоможу.

Северин відчував Степана. Його дух та характер не були надто сильними і характерник досить легко перехоплював настрої полоненого. Та Кобила і справді був сірим, тому настрої теж могли змінюватись досить швидко.

- Не вірю я тобі. Але нема ради. Крім того, ти маєш пам’ятати, що при будь-якій підозрі на зраду, мама твоя тут. Не допусти, щоб вона відповідала за вчинки сина. А якщо ти зрадиш, а хтось із нас виживе, то сестру твою та наречену розрубаємо навпіл.

- То зайве, не хитрую я. Сказав допоможу, значить допоможу без всіляких там вихилянь.

- Я сказав те що сказав. Зважай.

- Я теж.

Северин залишив Степана зв’язаним, його матір поряд із сином, а сам вийшов на подвір’я і попрямував до Леся, який порався з лопатою біля яблуні.

- Знайшов? – запитав Северин підходячи до Свого джури.

- Ще ні, - хлопець не здивувався і не злякався. – Залишив їх самих?

- За те не переживай. Я відчуваю їх настрій. Зараз вони не здатні на якісь непередбачувані відчайдушні вчинки.

- Те і я відчуваю. Але тільки Степана.

- Це тому, що він фальшивий, а тому мінливий. З ним легше. Мати ж його є відвертою та відданою. Таких відчувати та контролювати набагато важче. А деколи і неможливо. Такі як вона мають шлях і віддані своєму напрямку. Їх душа більш стійка бо не метається з боку в бік шукаючи себе.

Лесь встромив заступ в землю і звідти почувся глухий звук. Козаки переглянулись і джура почав розгрібати грунт навколо. За хвилину Лесь витягнув з ями шматок сукна у формі мішечка. В середині були золоті монети.

- Та й чимало назбирав, - Лесь поглянув на купку золота і очі його округлились.

На відміну від Паливоди, хлопцеві не доводилось ще бачити справжні скарби. Для Леся це були справжні неймовірні багатства.

- Так. Не тринькав зайвого. Та й де тут розженешся? Мабуть, збирав і планував вибратись звідси по часу. Маю з тобою порадитись. Я планую не відпускати татар голодними. Треба їх добре почастувати.