Характерник - Дмитро Чорнота

- Для чого все те? Я ж сказав, що допоможу і зроблю все, що скажете, - пронив Степан.

- Чи ти дурний, чи тільки прикидаєшся? – не витримав Лесь. – Думаєш, після того, що ти тут діяв з нашими співвітчизниками, у нас є до тебе хоч крапля довіри?

Кобила мовчав. Він, звісно, розумів, що сам є винуватцем ситуації, в якій опинився він та його сім’я. З одного боку він шкодував, що вплутався в історію з татарами, з іншого ж шкодував, що не прикував останніх полонених краще аби ті не змогли звільнитися та втекти.

Тим часом на вулиці почулись голоси. У вікні показались татари. Олександра без нагадувань швидко вийшла з будинку і запросила іновірців до господи. За цей час козаки встигли сховатись.

Татари зайшли до хати безцеремонно. На щастя, до хати зайшло лише троє. Але ще один залишився на подвір’ї з господинею. Це було не передбачено, але розбиратись не було часу.

- О, а чому це стіл ще не накритий? Клич свою стару. Жерти хочеться.

- Так, так, - боязко заговорив Степан. Думки його плутались. Він розгубився і не знав як краще зробити. Була думка просто сказати все татарам і ті розберуться з козаками. А Олену з Орисею він потім знайде. Він знає цей хутір як свої п’ять пальців. А може і не розберуться. Цього разу їх мало. А може і не знайде. Не встигне. Страшна смерть.

Кобила дістав з-за пояса ножа і сильно вдарив нахабного татарина в живіт знизу вверх так, що лезо дістало до легенів. Той спочатку напружився, а потім тихо загарчав. Ще до того як супутники пораненого, які стояли позаду, встигли побачити і зрозуміти що сталось, зі своїх схованок вискочили козаки і точними ударами вбили гостей. У Леся, правда, не вийшло виконати точний і достатньо сильний удар, тож лише поранив ворога. Той навіть встиг повернутись до хлопця, на ходу дістаючи шаблю. Та Северин підстрахував свого джуру і ударом зі спини пробив пораненому серце.

Шуму багато не вчинили. Той, що залишився на подвір’ї нічого не почув. Це добре.

- Я зробив все як ви сказали. Адже так, правда? Чи як? – затурбувався Степан. – Де ви їх заховали? Ви обіцяли. Козаки тримають свого слова.

Паливода повернувся обличчям до Кобили й, не кажучи ні слова, вдарив його довгим тонким ножем зверху вниз між плечем та шиєю і відштовхнув у інший бік кімнати. З перебитою трахеєю та сонною артерією Степан помирав швидко і тихо. На долівці кімнати було повно крові. Втоптана глина змішана з якоюсь пахучою травою поволі вбирала її.

Козаки вловили момент, коли татарин, що був на подвір’ї, повернеться до будинку спиною, впевнено вийшли з дверей і щойно той повернувся на кроки, Северин потужно метнув ножа і втрапив ворогові прямо в око. Той набрав повні легені повітря для передсмертного викрику, але видати звуку не встиг і як стояв так і впав навзнак як дошка, тільки чвакнуло щось у ньому, наче всередині щось відірвалось. Олександра зойкнула і тут же закрила долонями собі рота, показуючи, що випадково, від несподіванки. 

Козаки тихо взяли коней і вивели їх за будинок на городи, де скочили в сідла і вже зібрались їхати, коли Северин нахилився до Олександри:

- Слухай уважно, не перебивай і не вимагай пояснень. Прямо зараз невидимою іди туди, де дівчат сховали і перечекай те, що тут буде відбуватися. Дівчат ми не чіпали і вони нічого не знають. В хаті всі мертві.

Після цих слів козаки рвонули через городи в поле, а звідти до лісу.

Проїхавши хвилин з двадцять вже по лісі, хлопці трохи заспокоїлись. Погоні чути не було. Вони не знали що відбувалося в хуторі після їх від’їзду. Звісно, обоє козаків не вірили у те, що стара просто візьме і побіжить до дівчат. Слова Паливоди були для неї страшні. Вони означали, що її син теж мертвий. Серце матері ніколи в житті в таке не повірить поки не побачить на власні очі. І вона піде в будинок пересвідчитись в тому. Але, якщо Олександрі вистачить мудрості і самовладання, вона не буде здіймати реву чи крику, побачивши мертвого сина. Вона побачить, що того вбито. Чи здогадається, що то козаки зробили, чи подумає, що то татари? Того вона напевне ніколи не дізнається, але серцем буде хилитися до другого. Померти від руки козака значить померти за провину і зраду. Від руки татарина, то інша справа. Це означало б, що Степан став проти іновірців і допомагав козакам в бою до останнього. Може, навіть, пожертвував собою рятуючи когось із них, реабілітуючи таким чином себе та свою родину перед Січовим товариством та іншими співвітчизниками. Саме так все уявлялось матері. Олександрі вистачило мудрості і витримки. Вона, тихо плачучи і не перевертаючи тіла, як могла омила сина. Рана на його тілі була майже непомітною, а через перебиту артерію витекла вся кров, тому тіло не мало відразливого вигляду, а лише побіліло. Паливода був доброю людиною в певних порівняннях. Особливо як для характерника-зарізяки. І штовхнув він Степана аби той лежав окремо від татарських зарізяк. Так матері не довелося топтатися між ворожих тіл, щоб побути з сином, або ж відтягувати тіло власного сина. Вона привела тіло сина в порядок, наскільки це було можливо в даній ситуації та помолилась над ним. Потім господиня натягала з сараю сіна до хати і встелила ним підлогу попід стінами хати. Далі проклала доріжку з сіна від будинку на город, підпалила його і стежинами зникла у невідомому напрямку.