Доля чи випадковість? - Стефанія Лін

Вода на одязі заледеніла, звисаючи ламаними бурульками зі светра. Холод, що пробирається крізь мене настільки крижаний, що зуби клацають, а я тремчу, сама того не контролюючи. По моїм підрахунками проходить більше ніж п'ять - шість годин, але поки ніхто не з'являється. Артем намагається притиснутись до мене, щоб зігріти, приповзши на стільці, та все марно. Він тихенько нашіптує підбадьорливі слова, а потім наспівує невідому мені раніше пісню, яка звучить весело та драйвово.

I'm breathing in, and breaking down
I feel my time is running out
The fire in my heart will burn me to the ground
I did my part I tried my best
The things I'm fighting to protect
Always shatter into pieces in the end

Oh

I'm broken and I'm barely breathing
I'm falling cause my heart stopped beating
If this is how it all goes down tonight
If this is how you bring me back to life
Woah Woah
This is what it's like when we collide,
Woah Woah
If this is how you bring me back to life

(Аматорський переклад)

Я вдихаю і ламаю
Я відчуваю, що час спливає
Вогонь в моєму серці спалить мене дотла
Я зробив свою роботу, я старався з усіх сил
Те, що я борюся за захист
Завжди розбивайте шматки в кінці

Я зламався, і я ледь дихаю
Я падаю, тому що моє серце перестало битися
Якщо це так, то сьогодні все знижується
Якщо так ти повертаєш мене до життя
Це те, на що схоже, коли ми стикаємося,
Якщо так ти повертаєш мене до життя

(с)Extreme Music - Bring Me Back To Life

Морально мені стає трішки легше, слухаючи його музичний голос, який співає тільки для мене, та фізично я виснажена.

Мені холодно, тіло та голова болять від ударів Фрола. Спина ниє від незручної пози, а руки оніміли і я їх майже не відчуваю. Бойко теж сидить зі зв'язаними руками за спинкою стільця, постійно намагаючись підсунутись ближче. В темряві не бачу ні його обличчя, ні ран.

- Все буде добре. Побачиш. Ми виберемось звідси. - Говорить, але чую, що сам не дуже вірить у свої слова.

- Нічого не буде добре. Ти ж сам чув, він хоче пограти. - Відповідаю, клацаючи зубами.

Несподівано тишу порушує скрегіт дверей. Яскраве ранішнє світло б'є в очі й нам доводиться зажмуритись. Потім вмикається світло, а двері так і залишаються відчиненими. В середину заходить Фрол з трьома амбалами у масках позаду себе. Він йде з високо піднятою головою та бридкою посмішкою, показуючи всі зуби.

- Доброго ранку. - Його голос розноситься всюди, відбиваючись від стін.

Один зі здорованів приносить відра з водою й ставить поряд зі мною

- Ну що, готові далі грати? - Весело запитує.

- Це не гра, Фрол! - Різко говорить Артем.

Обертаюсь до нього, розглядаючи рани на обличчі: кров вже засохла і запеклась. Він також тремтить від холоду намагаючись приховати це.

- Ні, це гра. Чого ти, Бой. Це ж весело. Ти ж сам хотів їй помститись, а тепер ви спите разом?? Що змінилось?

- Не твоя справа, - випльовує Артем.

Фрол киває своєму хлопцю, що стоїть за нами, і на мене знову виливається водоспад крижаної води. Знову кричу, відчуваючи, як вона затікає під светр, спідню білизну, заморожуючи ті ділянки тіла, що берегли хоч трішки тепла.

- Перестань!- кричить Артем. - ПЕРЕСТАНЬ! ДОСИТЬ!

Але у відповідь йому лунає лише сміх, а на мене ще раз виливається наступне відро води.

- Недоумок! - Кричу на нього. - Покидьок. Відпусти нас!

- А тепер, - Фрол підходить ближче, - ми перейдемо до другого етапу гри. - Ліро, - нахиляється, - скажи мені, чого ти зараз бажаєш понад усе?

Декілька разів кліпаю очима не розуміючи, що хоче дізнатись. Це підступне питання, чи він просто розважається? І що мені відповісти?

- Х-х-хочу, щоб відпустив нас.

- Добре. А ти? - Обертається до Артема. - Твоє бажання?

- Я не буду грати в твої ігри. - Відрізає злим голосом.

- Будеш. Ще й, як будеш. Тому відповідай!

Але Бойко мовчить. Один прихвостень б'є його по обличчі й з носа починає текти кров.

- Бажання, Бой. Я чекаю.

У відповідь знову тиша.

Тепер Фрол вирішує поводитися інакше. Замахується, та в останній момент змінює направлення удару і його кулак прилітає в моє обличчя. Не втримавшись падаю разом зі стільцем на спину притискуючи спинкою руки. Скрикую від несподіваності, а потім стогну від болю. Відчуття, що я зламала собі, як мінімум пальці.

Краєм ока бачу, як Артем з криком встає на ноги, завмираючи у зігнутому положенні, а потім вдаряє Фрола ногою під коліно. Той від несподіваності падає на одну ногу. За мить його обличчя стає озлобленим, а в очах вирує неприкрита лють.

Фрол п'яткою б'є по обличчю Артема, від чого він падає на бік. Стілець ламається, розсипавшись під його вагою. Бойко перекидає зв'язані руки через ноги й вони опиняються спереду тіла. З мотузки звисає дерев'яна палиця, яка залишилась зі стільця. Він починає махати нею у різні сторони іноді потрапляючи амбалам Фрола по частинах тіла. Через декілька хвилин боротьби Артем лежить обличчям в підлогу притиснутий зверху одним із хлопців в масках. Його стогін глухо розноситься у повітрі досягаючи моїх вух.

Біль, що пронизує моє серце нестерпний. Ярість, яка росте в мені, невимовно велика. Ненавиджу Фрола. Ненавиджу, що він з нами робить, як знущається! Все чого хочу, це щоб він захлинувся у власній крові.

Дивлюсь на відчинені двері, з яких виглядає засніжений, густий ліс. Можливо ми зможемо втекти. Якщо Артем зараз скине з себе здоров'яка Фрола, а я вчасно встану, у нас може бути шанс. Все одно живими ми звідси не вийдемо. Ясно бачу, що Фрол хоче з нами зробити: спочатку зламати, а потім вбити.

Підіймаюсь поки ніхто не звертає на мене увагу сконцентрувавшись на Бойко. Перекидаю руки через ноги, як і Артем й беру у руки відро. Підбігаю ззаду й вдаряю Фрола по голові. Відро з глухим звуком приземляється на череп відскочивши назад. Він повільно обертається до мене дивлячись зі злобою та ненавистю. Як у сповільненій зніманні бачу, коли дістає пістолет, направляє на мене й стріляє. Секунду стою нічого не розуміючи, а потім падаю вниз притиснута тілом Артема.

Схлипую. Кричу. Не можу в це повірити. Фрол вбив Артема?!

Обережно перевертаю його на спину, сідаю й кладу голову собі на коліна. Ниття, що виходить з його грудей, говорить, що він живий. Видихаю з полегшенням, навіть не помітивши, що затримала дихання.

- Ненормальний. Ця куля була моя. - Шепочу на вухо.

- Я тебе втягнув в це, - слабо відповідає.

- Що ж, живий, чудово. Я вас відпускаю. Тікайте. - Злий голос Фрола розноситься по металевому контейнеру. - Тікайте, вже.

Дивлюсь на психопата з підозрою не вірячи своїм вухам. Або він справді хворий на голову, або знає, що тут навкруги лише ліс, з якого ми не зможемо вибратись, особливо Артем, схопивши кулю. Але якщо нам все ж таки вдасться знайти хоч когось живого, ми будем врятовані, тільки б Бойко протримався.

Встаю на ноги тягнучи за собою Артема. Він важко дихаючи підіймається, опираючись на мене всім тілом. Повільно йдемо до дверей. Постійно обертаюсь назад, дивлячись на Фрола, очікуючи, що вслід вистрілить ще раз, доб'є, але цього не відбувається.

Обережно ставлю ногу на сніг тонучи в ньому по щиколотки. Артем стогне мені на вухо. Я навіть не знаю куди потрапила куля і наскільки все серйозно. Від напруги мені стає гаряче, по обличчю стікає піт. Всміхаюсь про себе, знаючи, що якщо зможемо втекти, зможемо вибратись, то як мінімум пневмонія нам забезпечена.

Тільки б Артем витримав. Тільки б не стік кров'ю.

Надія, що Фрол не піде за нами розливається по тілу немов гаряча вода, зігріваючи. Але хіба йому можна вірити? Звісно ні.

Робимо ще декілька кроків уперед, тонучи в білому покривалі. Дихаю важко та сперто підтримуючи Артема.

Знову обертаюсь. Фрол стоїть у дверях великого, облізлого контейнера спостерігаючи за нами з кривою посмішкою на обличчі. Впевнена, думає, що помремо, та він помиляється. Пройшовши такий шлях один до одного я не віддам Артема в лапи Смерті. Не залишу його самого. Якщо він зовсім знесилиться я краще ляжу поряд із ним і засну навічно, ніж залишусь без нього.

* * *

Повільними кроками ми просуваємось вперед, гублячись між однаковими стовбурами дерев. Артем ледве дихає, обливаючись потом, намагаючись облегшити наш шлях, постійно відсторонюючись, але я тримаю міцно. Сильно настільки наскільки можу, обіймаючи за талію.

- Залиш мене, - говорить.

- Ніколи.

- Ліро, я вже мертвий, а ти можеш врятуватись. Залиш.

- Ні. Ми виберемось разом.

- Ти вперта, так? - тихо сміється.

- Так. Ти ж знаєш.

А потім падає на землю, в сніг. Я не встигаю його спіймати, та й не змогла б, занадто важкий. Сідаю поряд, підкладаючи свою шапку піл голову.

- Куди потрапила куля?

- В спину.

Обертаю Артема на живіт, задираю куртку та светр й схлипую в долоню, прикривши рота. Більш ніж половина спини у крові. Ліва частина куди потрапила куля напухла й стала фіолетового кольору.

- Тобі боляче? - Питаю, беру в руку сніг й прикладаю до поранення. - Потрібно в лікарню.

- Все так погано?

- Чесно? Я не знаю. Не дуже... - брешу. - Ти як себе почуваєш?

- Ніби по мені проїхався танк, - хрипло відповідає.

Як нам дійти до якось населеного пункту, якщо я навіть не знаю в який бік тримати рух ?

Ми приречені. З таким пораненням не можливо довго триматись на ногах.

Промиваючи рану подумки починаю молитись всім мені відомими Богам. Я не прошу для себе, прошу для нього. Будь ласка, нехай він витримає цей шлях. Хай ми знайдемо когось живого і поїдемо до лікарні. Благаю. Я готова віддати все заради цього.