Оленіада - Ірен Віталіївна Роздобудько

* * *

...Два наступних дні після доленосного покладання квітів Валентин Самсонович Ройтберг перебував у відгулах.

Журнал «Вітчизняний оленяр», у якому він працював головним редактором, давно наказав усім співробітникам довго жити і перетворився на двосторінкову газету-бюлетень «Що по чім».

Верстку коротких рекламних оголошень Ройтберг зазвичай вичитував удома.

А у світлі останніх новин, котрі непокоїли його і героєм яких став (як написали в журналі «Місяць»: «невідомий громадянин, котрий викрив жахливу історичну фальсифікацію»), Валентин взагалі вирішив поки що поменше з’являтися на людях.

Не знаючи, куди себе подіти, проводив час перед телевізором.

Сьогодні по єдиному каналу, котрого цілком вистачало, аби задовольнити вимоги всіх громадян, одночасно транслювали дві передачі — політичні дебати Родріго де Ля Шус ле Блан да Ла Кальвадоса «Майн лайф» і музичне шоузмагання Олени Прекрасної «Громадяни мають баланс!».

Почергово вмикаючи і вимикаючи камери у двох сусідніх павільйонах, канал УП-С транслював улюблені населенням програми, не ображаючи ані свідомих громадян, ані добропорядних домогосподарок.

Перші слухали дебати політиків, другі насолоджувалися музичним змаганням між усіма бажаючими виграти два мільйони доларів.

Ройтберг належав до першої категорії. Але ефір розпочався з музичного змагання. .Величезна сцена шоу «Громадяни мають баланс!» потопала в синіх хвилях штучного диму. З нього і випірнула, мов русалка, Олена Прекрасна — ведуча і хазяйка шоу. Зал охнув і завмер. Як завжди, Олена вразила красою вбрання і глибоким декольте, що гострим мисиком сягало пупка, прикрашеного діамантом.

— Ми розпочинаємо черговий тур нашого надзвичайного шоу «Громадяни мають баланс!» і сьогодні сподіваємось визначити переможця, чий музичний баланс перевищить баланси інших і котрий отримає два мільйони доларів! — голосно вигукнула ведуча, здригаючись під поглядами, що об’їдали її щедро оголені перса. І повела далі: — За нашими лаштунками вже зібралося більше п’ятдесяти тисяч громадян, щоб продемонструвати свої баланси! Судді, ви готові?

— Готові! Готові! — одноголосно вигукнули судді, що сиділи на підвищеному майданчику.

— Отже, ми починаємо! — сказала Олена і значуще поглянула в темряву.

Зал шалено зааплодував.

У цю ж мить камера переключалась на паралельне дійство, котре йшло в сусідньому павільйоні.

Там у стриманих лаштунках — два ряди крісел для політиків і сім рядів двоярусних нар для глядачів — Родріго де Ля Шус ле Блан де ла Кальвадос звертався до авторитетної респектабельної публіки зі своїм запитанням, частина якого потонула в незручностях одночасного ефіру.

І тому Ройтберг разом з усіма іншими свідомими телеглядачами почув лише закінчення фрази:

— ...якого вже преса охрестила «невідомим патріотом»! Отже, перед тим як розпочати дебати з нашими шановними експертами, звернемося до публіки, котру я попрошу взяти участь у побудові нашого традиційного «графіка обізнаності». Увага! Отже, хто з присутніх тут знає ВСЕ, натискають на червону кнопку, хто НЕ ВСЕ — синю, хто взагалі нічого не знає — тиснуть на білу. Раз-два: почали голосування!

Глядачі, що сиділи в студії, занурилися в сенсорні екранчики, вмонтовані в спинки стільців попереднього ряду...

Ройтберг спітнів від хвилювання. Але... камера перемкнулась.

...На освітленій сцені «Балансу» стояв хор бабусь в охайно латаних вишиванках.

Як нап’юся димедролу,

Та й піду на свій город...

— голосно дотягували вони куплет під зворушливими поглядами суддів і оплески в залі.

Ройтберг нервово засмикав ногою: що ж там відбувається у Родріго?

І камера не змусила довго чекати — не дослухавши чергового куплета гурту бабусь, повела до студії, де на великому екрані вже висвітлився графік з білою, червоною і синьою «кривою» побудованого глядачами графіка.

— Отже, шановні, як ми бачимо, сьогодні в нашій студії зібралася досить свідома громада, — коментував Родріго, вказуючи указкою на червону лінію, котра значно вивищувалася над синьою і білою.

Обличчя Валентина Самсоновича вкрилося плямами.

Ох, якби ж знати, про що йшлося трьома хвилинами раніше! Про що саме знає ця свідома громада?!

Але камера одразу перемкнулася.

Димедрол мій, димедрол!!!

Ти один моя принада!

Як нап’юся димедролу —

Все триває так, як нада!!! —

на шість голосів волали бабусі.

Ройтберг вилаявся: ну, було б в країні хоча б два канали! А так, через економію, доводиться дивитися цю дурню!

Не встиг подумати, як камера, немов почувши його бажання, знову перемкнулась на обговорення нагальних політичних проблем в студії Родріго.

Там, перед мікрофоном з рішучим виглядом уже стояв його недавній знайомий пан Цанюк, завершуючи свою промову:

— ...буде знесено у всіх містах країни! Так і знайте, шановні! Від сьогоднішнього дня ми засновуємо групу «Чисто», котра доповідатиме про кожен захід по викоріненню на всіх теренах...

На екрані знову з’явилося декольте Олени Прекрасної.

Вона оголошувала наступного конкурсанта:

— ...тесля третього розряду з селища Воронці Павло Потебенько і його десятеро дітей від різних шлюбів! Громадяни мають баланс!!!! Залишайтеся з нами!

Але камера не виконала заклику чарівної ведучої і повернула Ройтберга до політичної студії.

Перед мікрофоном маячив пан Кувалда, хижо поглядаючи в бік крісел опонентів:

— ...вносити смуту у вже цілком сформований уклад нашої великої країни! Ось фоторобот того антисоціального елемента, який склали активісти руху «Одягайся в цивільне — і пильнуй!»

Пан Кувалда здійняв над головою малюнок.

Але Валентин Самсонович не встиг розгледіти, що на ньому зображено, адже камера знову понеслася у розвеселий коловорот громадян, котрі демонстрували свої баланси.

І тут на нього теж чекав неабиякий сюрприз.

На сцені стояв його старий знайомий Семен Василенко! І не один!

До нього перелякано притискався старий огрядний олень, з круглих боків якого звисали клоччя давно нечесаного хутра.

Ноги оленя час від часу підкошувались, вуха тремтіли.

Зал напружено мовчав.

«Зовсім Семен з глузду з’їхав! — подумав Ройтберг. — Що він там робить...»

І камера знову перемкнула його розбалансовану увагу на Родріго.

— ...це — ваша чергова фальсифікація! — кричав у мікрофон пан Цанюк, помахуючи в повітрі «фотороботом», віднятим у пана Кувалди. — Це не він! Присягаюся, шановна громадо! У того були окуляри! Очі — світлі, швидше за все — сірі, зачіска — довша на три сантиметри, волосся — руде, зачесане на потилицю, верхня губа наповзає на нижню, зріст — метр вісімдесят п’ять, подвійна родимка на правій щоці за два сантиметри від носа!

«Здав...» — з жахом подумав Ройтберг, механічним рухом прикриваючи свою подвійну родимку.

— Не переймайтеся! — заспокоїв виступаючого Родріго. — Нам не складно зробити перевірку державної важливості прямо тут, у студії! І дочекатися дзвінків від наших свідомих громадян, котрі, я