Оленіада - Ірен Віталіївна Роздобудько

— І що ж тепер робити? — розгубився вкрай спантеличений Ройтберг.

— Ми ВСЕ зробимо, — так само тихо, але впевнено промовив пан Цанюк.

— А що саме? — захвилювався Ройтберг.

Але пан Цанюк заспокоїв його лагідним синівським жестом:

— ВСЕ! Так і перекажіть сусідам, колегам по роботі, друзям, рідним і близьким!

Він трохи замислився, пильно оглянув Валентина Самсоновича з ніг до голови і, нахилившись до самого його вуха, довірливо промовив:

— Ви, в разі чого... того... поганого про нас не думайте... Це ми тут так собі стоїмо — для конспірації. А от вночі будемо його, сатрапа... — він зловісно кивнув на монумент, — зносити! Чекайте на новини опівночі! І сусідам, колегам, друзям, рідним і близьким перекажіть — нехай чекають. Скажете?

Ройтберг перелякано закивав головою і поспішив асимілюватися з натовпом.

* * *

Увечері Ройтберг потелефонував Боді і, як наказував пан Цанюк, повідомив про те, що сьогодні увечері треба неодмінно впустити до помешкання представників телеканалу новин «Ох-ТіВі»!

Треба б ще когось попередити!

Адже бувало таке, що громадяни засинали і не відчиняли двері телевізійникам забороненого для трансляції каналу.

Порившись в нотатнику, Валентин Самсонович з подивом і деяким жалем зрозумів, що друзів у нього майже не лишилося.

Згадав хіба що Василенка, котрого колись звільнив з роботи і з того часу обходив десятою дорогою.

Як він тепер? Привід для дзвінка був непоганий, і Валентин почав накручувати Василенків номер.

Василенко довго не підходив.

А коли нарешті трубку зняли, в ній залунали дивні звуки — музика, свист, оплески.

— Що треба? — почув Ройтберг квапливий голос колишнього товариша і розгубився: той не привітався і навіть не поцікавився, хто телефонує.

Діловим став, подумав Валентин Самсонович і промовив так, ніби ніяких незручностей між ними не було:

— Привіт, Семене, я на хвилину: якщо ти замовляв новини від «Ох-ТіВі», то сьогодні вночі не забудь відчинити їм двері! Кажуть, буде щось важливе...

— Немає на те часу, — швидко відказали на тому кінці дроту. — Я дивлюсь «Громадяни мають баланс!».

І в слухавці знову пролунав і стишився дивний свист.

— Ну ти даєш! — здивувався Ройтберг. — Відколи ти став прихильником музичних шоу? Невже хочеш відхопити задурно мільйон?

— Не твоє собаче діло! — брутально вигукнув Василенко і поклав слухавку.

Ач як посмілішав, подумав Ройтберг, знизав плечима і пішов облаштовувати куток для прийому дорогих гостей. Поставив два крісла, увімкнув торшер, поставив на журнальний столик пляшку мінеральної води «Блю вота».

Головне не заснути, адже «новини» могли прийти і під ранок: замовлень у журналістів-телевізійників часом було багато, обслужити за ніч всіх бажаючих канал не встигав...

...Проте в помешканні Боді умовні позивні, котрі видав його дзвінок у передпокої, пролунали вчасно — рівно опівночі.

Бодя позіхнув, виліз із ліжка і спроквола всунув руки в рукави пухнастого халату. Переодягатися не схотів, адже глядачі могли бути в будь-якому вигляді, як і належить пересічним глядачам, що розлягаються після напруженого трудового дня перед увімкненим телевізором.

Просуваючись до дверей повз слоїки, реторти, казани та цілі батареї діжок, Бодя тихо лаявся і накривав плівкою приладдя, в якому він продовжував удосконалювати харчові додатки для зміцнення і спекостійкості ечиначушу.

— У вашій хаті вечірній канал останніх новин «Важливо»! — з порогу професійними голосами заговорили ведучі.

— Вас вітає канал «Ох-ТіВі»!!

Парочка гарно вбраних і ще свіжих, мов вранішні троянди, ведучих — чоловік та жінка — увійшли до кімнати і по-хазяйськи розсілися на дивані, гортаючи в руках купку рясно списаних папірців.

Навпроти розташувався освітлювач із яскравою лампочкою на шахтарській касці і режисер індивідуального ефіру в камуфляжній формі.

Бодя присів на краєчок діжки з перегноєм і приготувався слухати останні новини.

Ведучі, як і годиться телеведучим, котрі дивляться лише на вогник кінокамер, не звертали на нього жодної уваги, хоча й кінокамер навпроти них не було.

— Отже, сьогодні з вами... — сказала мила жінка в строгому синьому костюмі.

— Мілана Мілонова, — киваючи на неї, підхопив чоловік в демократичній футболці «позафракційників» з логотипом «Чи навчився ти, падло...».

— І Сулейман Напіддам! — у свою чергу кивнула на партнера жінка.

— В ефірі — випуск новин! — сказав Сулейман. І режисер видув з дудки характерний позивний.

Бодя здригнувся від несподіванки.

Спочатку ведучі повідомили про вранішнє вшанування першого оленяра країни Івана Оленіна і досить майстерною пантомімою зобразили, як члени парламентської делегації покладали квіти і вінки.

Потім ведучі вправно видали штук зо п’ять коротких повідомлень з різних галузей життя країни і світу.

Почісуючи під халатом груди і важко позіхаючи, Бодя дізнався, що відома балерина ближнього закордоння Опанасія Волоцюга зламала ногу, танцюючи на підборах висотою сорок один сантиметр, що декан інституту Дримбарського мистецтва і за сумісництвом тібетський мольфар Кол Тун випустив новий диск під назвою «Рідна дримба моя, ти всю ніч не співала...», що відома співачка Патрісія Поваляй всиновила десять негренят з далекої Нігерії з метою утворити з безпритульних сиріт бек-вокал, а передова колгоспниця Валентина Шнур з села Малі Підгайці виготовила шість тонн вовняної цегли для утеплення дитячих будинків Удмуртії...

«Ну і що тут такого незвичайного? — подумав Бодя, починаючи сердитись на батька. — Краще б я спав... Варто відмовитись від послуг „Ох-ТіВі“. Все одно на каву-чай Мілана не залишається, а Сулейман — не вживає. Яка користь від їхніх візитів?»

Щойно він так подумав, як Сулейман із значущим виглядом підморгнув йому.

Бодя потер очі: чи не примарилось?

Але ведучий підморгнув вдруге.

І це зазвичай був той знак, який чекали від нього тисячі замовників хатніх ефірів.

— Сьогодні вночі розпочався несанкціонований демонтаж пам’ятника Івану Оленіну! — сказав Сулейман, і жоден м’яз більше не ворухнувся на його мужньому обличчі.

— З надійних витоків нам стало відомо, що прогресивні парламентарі — імена яких, певно, будуть відомі вже завтра з поліцейських протоколів, — викрили той факт, що ідеї оленізму було насаджено на теренах нашої батьківщини штучно! — продовжувала начитувати новини Мілана.

— Вмикаємо пряму мову! — вигукнув прямо в обличчя Боді Сулейман.

І... — о диво журналістської винахідливості! — затиснувши лівою рукою ніс і притримуючи правою верхню губу, він заговорив голосом керівника фракції «За вашу і нашу волю!» пана Рівноспинного: «Про цей обурливий факт ми дізналися від простого громадянина нашої батьківщини, ім’я