Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
— Винен, — сказала вона, навіть не глянувши на мене. — Я впевнена, що він винний. Прошу дати йому реальний термін і побільше. Таких нелюдів краще ізолювати від суспільства. Щоби прості громадяни могли спокійно гуляти з дітьми вулицями міста. І не боятися бути вбитими.
— Дякую за відповідь, — кивнула їй суддя. — Хто наступний?
Як і очікувалося, гордий маніфест незнайомця не зміг справити враження на решту. Чи то вони не сприйняли його всерйоз, порахувавши хворим на голову любителем тварин... дратівливим кошатником, який бачить у всьому божий умисел. Чи то я був надто переконливий у ролі вбивці. У будь-якому разі навіть один голос проти одинадцяти був приємним здивуванням. Я був певен, що всі проголосують проти мене.
— Винен, — сказав хлопець із фарбованим у синє волоссям. Якийсь дивний панк із сережкою у вусі. І татуюванням у вигляді ноти на долоні. — Вважаю, що він винний. У мене все.
— Винен, — підтакувала йому дама в гламурному кожушку.
— Він винен, ваша честь, — сказав після неї вже зрілий чоловік із сивиною. — Я бачив у житті багато людей, які робили помилки, а потім змінювалися, починаючи життя спочатку... Проте цей рецидивіст не з-поміж них, на нього марно сподіватися. Він втрачений для країни та суспільства. І місце йому як мінімум у в'язниці... Але якби моя воля — я б їх усіх розстрілював, вишикувавши один за одним. Щоб заощаджувати набої...
— Спасибі, я вас зрозуміла, — втрутилася суддя, доки старий не перейшов усі межі. — Дякую вам за відповідь... Тож уже семеро з дванадцяти сказали, що підсудний винний. І лише одна людина засумнівалася в цьому. Виходячи з цього, суд може зробити чіткий висновок про підсумки голосування. Попереднє рішення готове... — зітхнула жінка і зняла окуляри, давши відпочити натертому переніссю. — Але правила є правилами, і ми зобов'язані вислухати всіх. Включно з тими засідателями, які тепер не зможуть вплинути на загальний підсумок. Прошу вас, мем, — запропонувала суддя підвестися строго одягненій жінці з пишним начосом із сивого волосся, немов у радниці президента.
Я в цій жінці майже не сумнівався — вона прийме правильне рішення і відправить мене на електричний стілець, як і належить серйозній дамі, яка віддала себе кар'єрі.
І тут мої вуха знову почули слово "винний". З такою несподіваною часткою "не".
— Ох... — зітхнула леді й оглянула всіх присутніх. — Ви, мабуть, чекаєте від мене очевидного. Думаєте, я скажу банальну річ, припустивши, що цей юнак убивця? Так... я вас розумію, люди. Ви дивитеся на нього та бачите злочинця. Якогось кінченого психа, наркомана, але... За цією маскою дуже часто ховається той, хто був обділений увагою від самого початку. І його провини в цьому немає... Вже точно не більше, ніж нашої з вами, — здивували всіх ці слова. — Мене звуть Сара Томпсон, я все своє життя віддала роботі та успіху, щоб зараз бути на посаді заступника великого боса, у супер-мегакорпорації з величезним обігом коштів. Так, я перший заступник директора Благодійного фонду імені Ллойда, напевно ви про нього чули і не раз. Але коли вже мені прийшла повістка до суду, щоб вирішити чиюсь долю... навіть якщо мій голос уже нічого не змінить... Я вам розповім одну історію. Вона повчальна. І взята з реального життя, — сказала місіс Томпсон і прокашлялася. Щоб вимовити одну важливу річ на очах у незнайомих людей: — У мене був син. Я народила його багато років тому і фактично забула про нього. Так. Я зробила це свідомо, просто збагривши дитину під відповідальність няні... Я їй платила за роботу, а сама домагалася кар'єрного зростання, все рідше і рідше відвідуючи власне чадо... Минали роки, я просувалась сходами, займала посади все вище і вище. Все престижніше і престижніше, поки нарешті не дійшла до самого верху... Я стала першим заступником найбільшого фонду на західному узбережжі. Я отримала гроші та шану, загальну повагу, була визнана суспільством як суперважливий професіонал... Проте який виворіт у цих скарбів, ви знаєте? Ви ж знаєте, правда? — повторила Сара, звертаючись до судді.
І та відповіла:
— Так. На жаль, знаю.
— Ось вона знає, — говорила пані з тремтінням у голосі. — Тому що приблизно у той же я дізналася, що мій син — наркодилер... Уявіть собі. Так, тридцятирічний син великої шишки не знайшов собі кращої роботи, аніж продавати наркоту біля школи... Ось вона — ось вона, моя розплата за успіх. І ви тепер, мабуть, думаєте... до чого вона це все говорить? Навіщо нам слухати її розповідь, вона сама собі суперечить! Виправдовує вбивцю, хоч у самої синок наркоторговець! — дійшла місіс Томпсон до своєї межі. І не стримала сліз. — Я до того, що людина залишається людиною, навіть якщо оступилася. Навіть якщо зганьбили своїх рідних і отримала тавро покидька на все життя. Тому що я прийняла свою дитину такою, якою вона стала. Я не відмовилася від нього. Він мій син. Я визнала в цьому бовдурові власну кров, — сміялася вона крізь сльози. — І тепер ми бачимося з ним щоп'ятниці. Завдяки долі ми почали спілкуватися, уявляєте? Так, це безглуздо... адже де я була раніше? Усі ці тридцять років... Але краще пізно, ніж ніколи. І я дізналася про сина набагато більше, ніж знала колись раніше... Він виявився чудовим хлопцем. І я впевнена, що він виправиться, коли вийде... Я чекаю цього дня з нетерпінням ось уже... два з половиною роки... — не витримала Сара і залилася такими гіркими сльозами... Вони були такі щирі, що навіть я перейнявся її притчею. І відчув батьківський біль з іще більшою силою.
— Місіс Томпсон, — звернулася до неї суддя, — з вами все гаразд? Може, мені викликати лікаря? У нас чергує бригада...
— Ні, — відмахнулася жінка і опанувала себе. — Я хочу вам усім сказати просту річ. Перед вами не вбивця, його вина не була доведена. Це зрозуміло навіть ідіоту, — сказала вона суворо, наче прокурор. — Перед вами просто людина, яка оступилася. Нехай навіть кілька разів. Але він поніс за це покарання, і тепер має право просто жити... Я не знайома з цим молодим чоловіком, але мені дуже хотілося б побачити, як він почне все спочатку. Адже йому лише тридцять. Як і моєму синові... У них все життя попереду. І я впевнена, що він цим шансом скористається... І я готова взяти його під свою опіку. Виступити надійним поручителем цього юнака.
