ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь
Неприпустимі у промові прокурора глузування стосовно інших учасників судового розгляду, знущальний тон, зловтішання з приводу горя і нещастя підсудного, його близьких. Стиль судової промови прокурора повинен відповідати її призначенню — здійснювати обвинувачення від імені держави.
Захисна промова адвоката складається з таких частин:
1) вступ;
2) аналіз фактичних обставин справи;
3) аналіз особистіших властивостей підзахисного;
4) аналіз мотивів скоєння злочину підзахисним;
5) аналіз норм законодавства;
6) висновок.
Промові адвоката на суді протипоказана багатослівність. Є дуже місткий, правильний, такий, що виражає суть адвокатської промови вислів древніх: «Мовчи або говори те, що цінніше за мовчання».
Протипоказані адвокату-захиснику і виправдання злочину, бо захист інтересів підсудного зовсім не означає зняття з нього відповідальності за скоєний злочин. «Можна прощати підсудним їхню провину, але ніколи не варто залишати в руках того, що вони виною придбали; можна помилувати підсудних, але ніколи не варто помилувати їх більше тих, кому вони заподіяли шкоду. Якщо ви прийшли судити про факт, то ви його повинні назвати білим, якщо він білий; але якщо ж факт не чистий, то повинні сказати, що він не чистий, і нехай підсудні знають, що їм потрібно вмиватися і вмиватися», — такі поради захиснику дає А.Ф.Коні.
У захисній промові необхідно уникати типових помилок:
а) деякі адвокати «спочатку накидаються на прокурора і слідство, стверджуючи, що нічого, анічогісінько не встановлено: ні самого злочину, ні подробиць його. Прокурор вибудував картковий будиночок; торкніться його злегка, ледве-ледве, і він розлетиться. Але сам захисник карткового будиночка не торкав і, як він розсипається, не показував. На закінчення просить суд перейнятися почуттям жалю до підсудного, не забувати його віку або його сім’ю, або ще чогось і зробити пом’якшення. Навіть самі жалісливі слухачі переконуються, що на користь підсудного нічого сказати не можна»;
б) не забувати, що захиснику варто сперечатися з доказами провини підзахисного, а не з прокурором;
в) не захоплюватися «викопуванням» із промови прокурора дрібних огріхів у виразах із тим, щоб потім побудувати на них свою промову, проявляючи дотепність та іронію;
г) неприпустимо обвинувачувати всіх (слідчого — у непрофесіоналізмі, прокурора — у недобросовісності, експерта — у некомпетентності, суддю — в упередженості, свідків — у заляканості і т. п.);
ґ) «немає гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки і нападки на потерпілих. Здебільшого вони говорять правду.»;
д) не захоплюватися самовихвалянням.
Промова захисника, як і прокурора, має бути конкретною. Розпливчасті, що не мають стосунку до справи міркування адвоката не викликають інтересу з боку суддів і не можуть принести користі для формування їх справжнього переконання.
Психологічна особливість судової промови адвоката-захисника полягає в тому, що вона виголошується після виступу прокурора. Під враженням його промови аудиторія одержала вже цілком визначену установку, в неї виник певний психічний стан, сформувалася визначена оцінна позиція. Промова адвоката — захисника повинна бути настільки переконливою, аргументованою й емоційною, щоб можна було зламати сформовану соціально-психологічну установку в суддів й інших учасників процесу.
У промові захисника також найскладнішим є аналіз особистіших властивостей підзахисного і мотивів його злочину. «Закон вимагає, — писав А. Коні, — щоб пом’якшення було засновано на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніше — сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особистості, навіть у слабкостях його характеру, що випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підставу для пом’якшення — ви можете до суворого голосу осуду приєднати голос милосердя».
У ході підготовки захисної промови адвокат може використовувати зміст табл. 3 для того, щоб характеристика особистості підсудного була достатньо повною.
Даючи розгорнуту характеристику, захисник торкається в промові способу життя підсудного до скоєння злочину, позитивних моментів його біографії, таких особливостей його поведінки під час і після скоєння злочину, що можуть позначитися на пом’якшенні його відповідальності.
Характеристика підсудного повинна бути докладною, об’єктивною і відповідати етичним вимогам. С. Андрієвський у промові на захист Іванова А., який обвинувачувався в убивстві своєї нареченої, наводить приклад стислості і водночас докладності й етичності в характеристиці підсудного:
«Особистість Іванова глибоко повчальна. Він перебуває саме на тій цікавій грані між нормальною і ненормальною людиною, на якій всі помилки пристрастей зазвичай одержують своє найсильніше і яскраве вираження… Іванов, хоча і військовий писар, але людина з великою начитаністю;…це поєднання простого звання й освіченості допомагає розкриттю типовості Іванова: в ньому є і стихійна сила, і розвинена думка. Яка ж він людина? Ви бачите його зовнішність. Хоча йому вже 27 років, але він надзвичайно молодий і мініатюрний. Він виглядає гарним хлопчиком. Риси обличчя в нього тонкі і правильні, але в його круглих очах, здебільшого серйозних, мерехтить неспокійний вогник блукаючої думки. За родом своїх занять він мав колись гарну кар ’єру — був старшим писарем штабу, але потім збився на манівці, за безпутність
втратив службу й останнім часом був слюсарем на порохових заводах…. Іванов — людина безкорислива… При всій палкості своєї крові і пристрасності своєї натури він ні в якому разі не був розпусником або цим сластолюбцем… Високий стиль і піднесені почуття занадто завзято виявляються в Іванова завжди, коли він говорить або пише про любов, щоб можна було його запідозрити… в лукавому лицемірстві. Ні, усе це в
