ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

д) правило психологічного аналізу. Правильне розв’язання кримінальної справи, визначення найдоцільніших форм і засобів правового впливу на винного неможливе без глибокого і різнобічного вивчення особистості підсудного. Тому в судовій промові повинен знайти відбиток психологічний аналіз усього комплексу соціально значущих внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його характеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей тощо. Необхідність психологічного аналізу обумовлена вимогою закону враховувати особистість при вирішенні правових питань;

е) правило спільних думок, під якими розуміються визнані, доведені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв’язку з чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і аргументованість. З цього приводу П. Сергеїч зауважував: «Знання є монета вільного обертання, і добра думка, хоча б сказана і написана давно, не вмирає». Спираючись на висловлювання історичних особистостей, народну мудрість, судовий оратор показує свій кругозір, ерудицію. Природно, що мудрі думки повинні бути доречні, зайве захоплення ними може дати негативний ефект. Справедливо підмічено: чужими думками відсутність власних не замінити.

Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є важливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається протистоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, обґрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і експерту-психологу, і судді. Їм доводиться домагатися глибокого й осмисленого розуміння своєї позиції слухачів, визнання своєї правоти, прийняття судом рішення, яке відповідає суті доказуваного однією із сторін процесу. Варто особливо зазначити: переконувати, впливати на почуття, спонукати до прийняття своєї думки доводиться не просто слухачів, а юристів — людей, схильних до самостійних суджень. Причому такі ситуації для прокурора і захисника — не виняток, а норма. Стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового процесу, юристу необхідно враховувати такі правила:

а) правило обґрунтованої повноти висловлень. Недостатня повнота у висвітленні питання, доведенні дають опоненту привід говорити «про недогляди» юриста, «про недооцінку» ним чогось, домагаючись при цьому кращої позиції. Говорити повно зовсім не означає говорити усе, що знаєш. Більше того, можна з розрахунком пропустити щось, залишивши частину аргументів під кінець. Розрахунок і полягає в тому, щоб, очікуючи конкретних заперечень або спростувань опонента, мати додатково заготовлені відповіді. Іноді варто головний аргумент залишити на останні хвилини судових суперечок «вистріливши» ним на завершення;

б) правило «опуклої» подачі головного. Це правило має на меті довести до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися того, щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто використовуються такі звороти: «таким чином, перше…, друге.»; «із того, що я тільки що виклав, випливає…» і т. д.). Прокурор, захисник повинні користуватися будь-яким випадком, щоб стисло повторити раніше використані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це зміцнює його позицію і посилює доказовість тверджень;

в) правило фундаментальності припускає звертання в процесі доказу до положення тієї або іншої науки. Наприклад, доречно і вагомо звучать аргументи, що базуються на дослідженнях криміналістики, кримінології, психології, педагогіки та інших наук, на встановлених закономірностях тієї або іншої наукової дисципліни. Подібне можливо тоді, коли юрист компетентний в цій науковій галузі і добре підготувався до суперечок у суді. Факти, як відомо, — мати доказів, вони займають головне місце в комплексі всіх юридичних доказів. І чим вагоміша база фактів, тим вища їхня психологічна переконливість. Посилання на щось незаперечне, раніше доведене завжди переконливе. В юридичних справах пріоритетне значення належить доказам від імені закону. Посилаючись на нормативні акти, доцільно не просто називати їх і згадувати номера статей, пунктів, а й зачитувати їх, роз’яснюючи і звертаючись до документів, що коментують їх;

г) правило відтворення подій і дій. Застосування цього правила сприяє доказовій силі фактів. Перехід від словесного розгляду подій і дій до їхнього відтворення дає можливість усунути окремі неточності й суперечності в показаннях потерпілого, підсудного, свідків, що підвищує доказовість висновків юриста;

ґ) правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує, що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко написані складною для розуміння мовою. Тому при побудові доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму, справедливості й до особистого досвіду людини.

Досить часто в ході судового розгляду сторони висувають заперечення з приводу висловлень, доказів іншої сторони. У таких випадках необхідно спростовувати заперечення. Ефективність спростовування заперечень багато в чому визначається успішністю використання юристом таких психологічних правил:

а) правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу доказів опонента і своєї нездатності хоч щось заперечити по суті, деякі юристи намагаються відвести розмову вбік, перевести її в таке русло, де вони можуть відчути себе сильнішими і вагомо заперечувати. Необхідно дуже уважно стежити за діями опонента і не піддаватися на цей виверт. Варто не втрачати ініціативу розмови і продовжувати обговорення саме того питання, з якого опонент слабкий;

б) правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкретно і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному разі не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлення;

в) правило визнання права того, хто суперечить, на свою думку. Це правило розраховане на попередження надмірної емоційності того, хто суперечить, і переходить у розмові на крик. Додамо до сказаного: опонент може наговорити всяке, причому й таке, що часом зачіпає самолюбство; не треба вступати в дискусію з усіх нападок, краще залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найсуттєвіші положення;

г) правило використання суперечностей опонента. Уважний і з доброю пам’яттю юрист обов’язково помітить суперечність в опонента (вони майже завжди бувають у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ці суперечності для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опонента;

ґ) правило пастки. Іноді добре «упіймати на слові» фальшиву і вивертку людину, забезпечити її самовикриття. Ось приклад із практики проведення судового розгляду: свідок заперечив своє знайомство з підсудним.