ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ - Віктор Бідь

• закон суперечності виражає одну з основних властивостей логічного мислення — несуперечливість, послідовність міркувань. Його використання допомагає виявляти й усувати суперечності у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти критичне ставлення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках;

• закон виключеного третього говорить, що коли є два суперечливих одне одному судження про ту саму подію (предмет), то одне і тільки одне з цих тверджень обов’язково є істинним: ніякого третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон близький до закону несуперечності, але на відміну від нього належить до суперечних висловлень (суперечні висловлення заперечують одне одного, між ними немає середнього, третього). У цьому разі міркування ведеться за формулою: «або — або»;

• закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: усяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу. Це означає, що коли юрист щось підтверджує, в чомусь переконує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба доказувати й обґрунтовувати істинність своїх висловлень.

Висловлюючи основні умови правильного мислення, логічні закони виявляються в будь-якому міркуванні і безпосередньо впливають на якість мови юридичного працівника.

Судова мова повинна відрізняться виразністю, що покликана підвищити дієвість її сприйняття. Поняття «виразність мови» достатньо широке і містить у собі:

• емоційну виразність (експресивність), прояви почуттів. Слово юриста несе не тільки думки, а й почуття, що виступають в єдності. Слово, яке вимовляється безсторонньо і байдуже, втрачає свій вплив. У «Правилах вищого красномовства» відомий державний діяч і оратор М. Сперанський (1772–1839) відзначав, що «основа красномовства. суть пристрасті. Сильне відчування і жива уява для оратора необхідні цілком». Він підкреслював, що спокійна душа «зовсім інакше споглядає предмети, інакше мислить, інакше звертається, інакше говорить, ніж душа, що зворушена пристрастю». Ось ще одне його цікаве судження: «Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце оратора говорить серцю слухача, де уява запалюється уявою, де захоплення народжується захопленням. Оратор повинен бути сам пронизаний пристрастю, коли хоче її породити в слухачеві». Щирість, щиросердне хвилювання (у розумній мірі!) імпонують слухачам і викликають у них відповідні почуття;

• лексичну промовистість — використання образних слів і словосполучень, словесних зворотів, яскраво сформульованих виразів, застосування прислів’їв і приказок тощо;

• фонетичну промовистість — чітку і ясну вимову, зміну гучності і ритму. Інтонація збагачує зміст слова, забезпечує краще його сприйняття. Промова на одній ноті стомлива не тільки для слухачів, а й для того, хто говорить (працюють ті самі м’язи мовного апарату). Зміна гучності і ритму посилюють промову, але не можна переходити на крик, бо як говорить східна мудрість: «Якщо ти кричиш, значить ти не правий і слабкий». Загальна порада, по А. Коні, така: «Говорити слід голосно, ясно, чітко, не монотонно, по можливості виразно і просто. Тон промови можна підвищувати або знижувати залежно від змісту і значення даної фрази і навіть окремих слів».

Промова юриста може бути часом стриманою або піднесеною емоційно, усе залежить від того, які завдання вона покликана вирішити. Наприклад, у промові про навмисне вбивство цілком припустима неоднозначність емоційної виразності і стриманості до вираження співчуття й обурення. Такий підхід пояснюється тим, що в подібній промові на перший план виступають точність у висвітленні подій, моральна оцінка, аналіз мотивів, що призвели до трагічної розв’язки. А в судовій промові, пов’язаній з економічним злочином, навряд чи необхідно виражати емоції при аналізі різноманітних цифр, висновків перевірки, хоча в окремих випадках, якщо це доречно, можна підвищити емоційність висловлювань.

Стислість і жвавість — теж важливі складові судової промови. Захоплення викликають адвокати і прокурори, судді й експерти, які вміють сказати жваво і стисло. Навпаки, утомлює слухати водянисті промови, багатослівні виступи. Як приклад лаконічної промови розглянемо виступ видатного судового оратора, адвоката Ф. Плевако. Письменник В. Вересаєв у спогадах розповідав, що Ф. Плевако взявся захищати бабусю, яка вкрала чайник. Прокурор, боячись красномовства Плевака, вирішив вибити в нього з рук головні козирі. Він сам сказав, що підсудна хвора, бідна і стара. Але, стверджував прокурор, власність священна, на ній тримається держава, а тому стару потрібно судити.

Піднявся Ф. Плевако. Він виголосив:

«Багато бід, багато випробовувань довелося пережити Росії за її більш ніж тисячолітнє існування. Печеніги терзали її, половці, татари, поляки. Усе витерпіла, усе переборола Росія, тільки міцніла і росла від випробувань. Але тепер, тепер… Бабуся вкрала чайник ціною в 30 копійок. Це вже Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно».

Говорити стисло — велике мистецтво, і воно не приходить само собою. Треба навчитися скорочувати тексти, на яких будується усний виступ, відсівати зайве, непотрібне. Хорошу допомогу оратору надає кількаразове повторення тих або інших місць майбутнього виступу, щоразу в усе більш стислому вигляді. Необхідна наполеглива робота над кожною фразою, «щоб словам було тісно, а думкам просторо».

Говорячи про лаконізм, слід зазначити: утруднює сприйняття промови лексична надмірність, використання плеоназмів — виразів, які містять зайві слова. Наприклад:

• «головна суть» (але суть — це саме найголовніше, суттєве);

• «устаткування, що марно простоює»(а може устаткування простоювати корисно?);

• «передчувати заздалегідь» (але передчувати — це заздалегідь відчувати те, що відбудеться);

«невикористані резерви» (резерви — це те, що не використано).

• Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки про недбалість промови юриста, а й вказують також на нечіткість його думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народний вислів прадавніх людей гласить: «Живе слово наполовину належить тому, хто його слухає». Важко з цим не погодитися. Вимога говорити живим словом — вимога до будь-якого виступу юриста на судовому засіданні. Живе слово на відмінність від читаного або завченого народжується в той час, коли оратор викладає чергову думку. Про таких юристів говорять: очевидно, що він думає і говорить, говорить і думає; коли він зупиняється, обдумуючи свої фрази, то змушує думати й інших учасників судового розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови юриста: їх зв’язують спільні думки.