Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
Був загальний історичний контекст, що його оточував. Він народився не лише тоді, коли Британія була на вершині, а й коли його покоління усвідомило, що знадобляться надлюдські зусилля й енергія, аби підтримувати існування імперії. Завдяки цьому вікторіанці стали якимось чином більш значними, аніж ми сьогодні, ніби зведені за грандіознішим масштабом.
«Вони були твердішими, міцнішими людьми, — каже Соумз. — І майте на увазі, у мого дідуся завжди був хтось, хто б зміг за ним приглянути, хоч би куди він подався».
І потім, були природний егоїзм, який більшою чи меншою мірою притаманний кожній людській істоті, жага престижу й поваги. Я завжди вважав, що у голові Черчилль тримав таємний умовивід:
Британія = найвеличніша імперія на землі
Черчилль = найвеличніша людина Британської імперії
Таким чином, Черчилль = найвеличніша людина на землі
Ендрю Робертс підтверджує, проте це надто скромний варіант. Більш точним силогізмом був би:
Британія = найвеличніша імперія, будь-коли бачена світом
Черчилль = найвеличніша людина Британської імперії
Отже, Черчилль = найвеличніша людина у світовій історії
У певному сенсі це правда, проте це трохи несправедливо щодо Черчилля. Так, у нього колосальних розмірів его, але воно стримується гумором, іронією, глибокою гуманністю, розумінням і симпатією до людей, зобов’язаннями державного діяча перед громадськістю, вірою в демократичне право народу виштовхати його на виборах — що й було зроблено. Пригадайте його миттєве прощення у Данді в 1922 році й після приниження у 1945-му.
Ось що я маю на увазі під величчю його серця. За мить до прощання Соумз розповідає мені останню історію, аби донести до мене Черчиллеві сентиментальність і великодушність.
Одного вечора під час війни жіночка, що працювала прибиральницею в Міністерстві оборони, уже була спустилася, щоб піти додому, і дорогою на автобусну зупинку помітила щось у риштаку. Це був конверт, обгорнутий рожевою стрічкою з надписом «Цілком таємно».
Тож вона швиденько підняла його із калюжі, сховала під плащ і забрала додому. Там показала знахідку синові, і він вмить зрозумів, що пакунок страшенно секретний і дуже важливий. Не відкриваючи його, він вирушив просто до Міністерства оборони.
Коли він туди дістався, була вже пізня ніч і всі розійшлися — тож охорона зустріла хлопця доволі зухвало.
Вони переконували залишити пакунок, а вранці хтось із ним розбереться. Хлопець заперечував та відмовлявся піти, допоки не побачиться із кимось офіцерського рангу.
Зрештою хтось зі старших спустився і забрав пакунок — і, як слід було чекати, то були бойові накази для Анціо.
Ну й одразу ж наступного дня було скликано Воєнний кабінет, аби вирішити, наскільки серйозний прокол у системі безпеки та чи можливо продовжувати операцію з висадкою в Анціо.
Уважно вивчивши матеріали, члени Воєнного кабінету дійшли висновку, що папери лише кілька секунд були у воді і що історія прибиральниці правдива, — і, зваживши все, ухвалили рішення продовжувати вторгнення до Італії.
Пізніше Черчилль обернувся до Голови Імперського генерального штабу і запитав: «Паґу, як це сталось?» Ісмей розповів йому про жінку та про її сина, який передав документи, і Черчилль заплакав.
«Її потрібно призначити жінкою-кавалером Ордену Британської імперії! — сказав він. — Зробіть це!»
Його особистий секретар Джок Колвіль узявся до справи і спитав особистого секретаря короля Томмі Ласселя, чи можливо цього добитися. Та це була одна з небагатьох речей, у якій король помилився, і, коли вручали титули з нагоди дня народження монарха, вона отримала лише Орден Британської імперії.
Але ось що я вам скажу: коли Черчилль у 1945 році зрештою втратив посаду, у його наградному списку з нагоди відставки усе було чітко написано. Номером п’ять у цьому переліку було надати прибиральниці Міністерства титул жінки-кавалера Ордену Британської імперії.
Цій історії, на жаль, попри усі мої спроби, не вдалося знайти підтвердження в архівах Черчилля чи деінде. А проте вона ілюструє фундаментальну правду. Вінстон Черчилль любив, щоб було так, як він каже. І слава Богу.
***
Як є покоління листя дерев, так є й покоління людей, сказано у Гомера. І, як на мене, це недалеко від істини: ми подібні до листя не тільки смертністю, а й схожістю на нього.
Я завжди собі гадав: якби інопланетянин скинув оком на цю планету, то міг би дійти висновку, що ми, людські істоти, не є суто істотами, наділеними даром мови, а й справді всі є частиною одного організму: як листя, з’єднане невидимими пагінцями і гілочками.
Зовні ми здебільшого однакові, разом шелестимо, нас розвівають ті самі вітри, і таке інше. Тож зовсім не важко зрозуміти, чому багато істориків та історіографів дотримуються теорії Толстого, мовляв, історія людства не є історією великих людей і блискучих вчинків.
Протягом останніх десятиліть модно казати, що оці так звані великі мужі та жінки є просто епіфеноменами, поверхневими і яскравими бульбашками у безмежних течіях суспільної історії. Справжня картина такого погляду змальовує глибокі економічні сили, технологічні прориви, зміни у вартості сорго і непомірну вагу незліченної кількості буденних людських вчинків.
Що ж, вважаю, історія Вінстона Черчилля є доволі різким запереченням усієї тієї нісенітниці. Він, і тільки він один, змінив усе.
Неважко пригадати й інших людей, які чинили грандіозний вплив на світову історію, — але майже у кожному випадку на гірше: Гітлер, Ленін і т. д. Але скільки ви зможете згадати тих, чия рішучість була спрямована на добро, хто власноруч перехилив шальки терезів долі у бік свободи та надії?
Б’юсь об заклад, небагатьох; а все тому, що коли у 1940-му історія потребувала цього, існувала лише одна людина, яка мала Фактор Черчилля; і, згаявши чимало часу на обмірковування цього питання, я твердо підтримую позицію тих, хто вважає, що не існувало нікого, навіть віддалено схожого на нього, ані до того, ані опісля.
126 Чарльз Атлас (1892—1972) — творець бодибілдингу.
Хронологія подій
1874
30 листопада — народження
1876
Родина Черчиллів переїжджає до Дубліна
1880
Родина Черчиллів повертається до Англії
1882
Прийнятий до школи Святого Георга в Аскоті
1884
Прийнятий до школи Брансвік у Гоуві
1886
Батько стає канцлером
