Машерують наші добровольці… - Микола Лазарович

По–третє, австрiйська влада намагалася робити все, щоб не допустити перетворення леґiону у вiйськово–полiтичну формацiю, розглядаючи при цьому план його лiквiдацiї[28]. Тому основна увага стрiльцiв була зосереджена передусім на збереженнi новітнього українського війська. Не сприяли згуртуванню УСС і численні реорганізації їхньої частини, які здійснювало австрійське командування. Зокрема, не встигли стрільці оговтатися від сумнозвісного експеременту з поділом їх на двадцятки, як уже в листопаді леґіон обмежили лише двома куренями під проводом Степана Шухевича та Сеня Ґорука. 21 січня 1915 р. командантом УСС у полі (на фронті) призначили отамана Гриця Коссака, а дотеперішнього керманича Михайла Галущинського з незрозумілими повноваженнями відправили референтом у справах УСС до штабу генерала Гофмана. Невдовзі, згідно наказу від 14 березня 1915 р., НКА завдала стрілецтву нового підступного удару, скасувавши всю командну структуру леґiону УСС та офіційно підпорядкувавши обидва курені, якими тепер командували Гриць Коссак і Сень Ґорук, відповідно 129–й і 130–й австрійським бригадам 55–ї дивізії генерала Фляйшмана; в організаційно–адміністративному плані стрільці підлягали команді ХХV корпусу генерала Гофмана. Цим же наказом було встановлено штатну чисельність УСС — 2200 стрільців і 48 старшин, яким присвоєно військові звання. Про поповнення особового складу мала дбати Запасна сотня під керівництвом сотника Никифора Гірняка[29]. Зазначені зміни значно обмежували самостійність леґіону, принижували його політичне значення. Тому не дивно, що подібна політика Австрії викликала в стрілецькому середовищі значне невдоволення, яке серед окремих його представників інколи набирало крайніх форм. Так, брати Василь і Петро Дідушки пробували вести проросійську агітацію, а сотник Михайло Баран навіть перейшов до росіян[30]. Щоправда, подібні факти були винятком і діставали належну відсіч стрілецького активу.

По–четверте, вiдсутнiсть будь–якої допомоги стрiлецтву, в тому числі й моральної, з боку українського полiтичного проводу. Перебравшись до Відня, Головна Українська Рада і Українська Бойова Управа фактично залишили леґiон напризволяще в найважчi часи його iснування (у цей час ряд українських полiтикiв узагалi вiдмовилися вiд поїздки до леґiону УСС[31]), оскільки тривалий період були далеко від подій, що вимагали активного і постійного їхнього втручання.

По–п’яте, тактичнi непорозумiння в стрiлецькому проводi. Однi, яких репрезентували отаман Михайло Галущинський i деякi старшини І–го куреня: Гриць та Iван Коссаки, Роман Дудинський, Сень Ґорук, Осип Букшований — вважали, що стрiлецтво має манiфестувати свої переконання та iдею вiдвагою i бойовими подвигами, здобуваючи при цьому визнання австрiйського командування[32]. Iншi, перш за все Степан Шухевич, Василь i Петро Дiдушки, Дмитро Вiтовський, якi представляли iдейну елiту стрiлецтва, вважаючи спiвпрацю з Австрiєю неминучим лихом, виступали за те, щоб УСС по можливостi зберiгали себе вiд втрат i, набираючись сил, чекали вiдповiдного моменту для виконання свого покликання[33]. Такi непорозумiння часто приводили до мiжусобиць i не сприяли стрiлецькiй консолiдацiї, зокрема, через них навесні 1915 р. покинув леґiон УСС командант ІІ–го куреня отаман Степан Шухевич. Становище ускладнювалося й тим, що деякi старшини, переведенi до УСС iз австрiйської армiї, не розумiли призначення, завдань та мети стрiлецької формацiї[34] (нерідко при доборі старшин українські політики керувалися їх партійною приналежністю, а не професіоналізмом та ідейністю[35]), тому бiльше шкодили їй, як допомогали. Все це вело до песимiзму в стрiлецькому середовищi, «коли здавалося, що вже все пропало»[36], й майже унеможливлювало ефективну органiзацiйно–полiтичну працю.

Але такi настрої серед стрiлецтва панували недовго — емоції відійшли на задній план, а тверезий розум підказував, що потрібно витримати. Бо хто, як не передвоєнна молодь гостріше відчував біль за втраченим бойовим духом українців, хто глибше розумів необхідність новітніх визвольних традицій, які б поклали початок боротьби за власну державу?! І стрільці витримали ці перші, можливо, найтяжчі в їхньому житті випробування, зберігши цим леґіон, а разом з ним і надію на краще. Як заявляв один зі стрілецьких ідеологів Теофіль Мелень: «Українська справа живе, бо живе в таборі УСС»[37]. Вже з 1915 р. тут починається процес духовного вiдродження. У стрiлецькому загалi змiцнiло почуття власної гiдностi, бо молодий iдейний стрiлець дуже швидко набирався воєнного досвiду