Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Скіфська експансія неминуче повинна була призвести до певних змін у соціальному складі населення. Є підстави вважати, що у II—І ст. до н. е. відбувалося кількісне зменшення шару експлуататорів і дрібних виробників і збільшення населення, яке повністю чи частково було позбавлене засобів до існування.

Таким чином, наприкінці IV—III ст. до н. е., порівняно з попереднім періодом структура населення Херсонеської держави ускладнилася, а на межі II—І ст. до н. е. мав місце зворотний процес — процес загострення соціальних протиріч, що зумовлювався насамперед зовнішньополітичними подіями, які й призвели до економічної кризи й розорення значної кількості громадян.

З часу заснування у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування, які було поновлено у третій чверті IV ст. до н. е. після короткочасного правління олігархів. Однак після цих подій державний устрій міста зазнав певних змін. У другій половині III — на початку II ст. до н. е. почалася аристократизація державного устрою Херсонеса[731], але до перших століть нової ери для політичного ладу було характерне поєднання демократичних (Народні збори, Рада) і аристократичних (номофілаки, діойкет) інститутів. Зростання впливу міських магістратів і залучення їх до протобулевтичної діяльності зумовлювалося тим станом, що склався на III ст. до н. е. у галузі матеріального виробництва і торгівлі. Включення до складу Херсонеса значних сільськогосподарських територій, а також процес перерозподілу землі та економічний підйом у місті призвели до концентрації порівняно великих прибутків у певної частини громадян. Усе це в свою чергу не могло не відбитися на політичному житті міста. Незважаючи на витрати грошей, значна частина херсонеситів, яка брала активну участь у міському самоврядуванні, крім слави і пошани, мала доступ до міських фінансів і формування політики держави, що, безперечно, відбилося на її політичному стані у суспільстві та державному устрої[732].

Зовнішньополітичні події другої половини II — першої половини І ст. до н. е. теж позначилися на функціях державних інституцій Херсонеса. Загострення воєнно-політичного стану об'єктивно призвело до концентрації влади у руках тих, хто міг дати відсіч ворогові й вжити заходів щодо економічної і політичної, стабілізації. Епіграфічні джерела це підтверджують. З них випливає, що саме наприкінці II — на початку І ст. до н. е. в час залежності від Понтійського царства, а потім від Боспору в Херсонесі мала місце реформа Ради, внаслідок чого зросла її роль у вирішенні державних справ, а також зменшилося значення Народних зборів[733]. Тобто права громадянської общини було значно обмежено.

Етнічний склад населення Херсонеса в елліністичний час був досить однорідний. Основну масу мешканців тут складали нащадки дорійців, що заснували місто. Поряд з ними жили вихідці з інших античних центрів. У місті не було значного прошарку таврського або скіфського населення, хоча тут, і особливо на хорі, мешкали вихідці з варварського оточення. Окремі з них належали до соціально залежних верств населення, але вони значною мірою були асимільовані. Це призвело до втрати ними певних етнографічних рис, і тому питому вагу їх у складі населення визначити не можна. Мала кількість іноетнічних мешканців у місті, як видно, може пояснюватися ворожим ставленням греків-херсонеситів до варварського оточення упродовж IV — кінця II ст. до н. е., що утруднювало проникнення у місто негрецького населення.

Таким чином, протягом елліністичного часу Херсонес з поліса класичного типу перетворився на центр порівняно великого територіального державного утворення, яке відігравало помітну роль у політичному й економічному житті Північного Причорномор'я і Таврики зокрема. Скіфська навала призвела до втрати Херсонесом земель у Західному і Північно-Західному Криму, а також до певних змін в економіці, соціальній структурі населення і державному устрої. Потрібен був час і сприятливі зовнішньополітичні умови, щоб відродити економіку та звільнитися від сплати данини Понтійському царству. Саме такі умови були запорукою нового піднесення міста, яке спостерігається у перших століттях нашої ери.

Глава 5

Ольвія у другій чверті V ст. — 331 р. до н. е.

Верхня межа класичного періоду в історії Ольвії визначається завершенням формування держави. Після зосередження населення з великої хори у місті у другій чверті V ст. до н. е. ці процеси остаточно закріпили його соціально-економічне районування та державно-політичну структуру. Починаючи приблизно з цього часу, по суті відбувається становлення Ольвії як типового античного міста — поліса з розташованою навколо нього невеликою компактною сільською округою — хорою. Нижня межа класичного періоду визначається військовою та соціально-економічною кризою часу облоги Зопіріона 331 р., після якої в економічному розвитку поліса відбувається якісний стрибок, що збігається з кардинальними змінами в зовнішньополітичній ситуації.

В Ольвійському полісі, починаючи з другої чверті V ст., відбуваються значні економічні та політичні зрушення. Після розгрому Мілета — метрополії Ольвії — 494 р. до н. е. активніше, ніж раніше починають розвиватися взаємовідносини з Афінами, що невдовзі позначилося, зокрема, на грошовому обігу поліса. Так, поряд з дельфіноподібними грошовими знаками з’являються унікальні литі монети великих розмірів — так звані аси (оболи) із зображенням на аверсі голови Афіни, згодом — Горгони, на реверсі — колеса чи орла над дельфіном. До V ст. до н. е. належить і поява перших почесних декретів, головним чином ателій та проксеній, які видавала держава, та сакральних написів.

Змінюється і загальний архітектурний вигляд міста. Замість землянок з'являються наземні кам'яно-сирцеві будинки звичайної для давньої Греції планувальної схеми з посиленням щільності забудови і остаточним формуванням вуличної мережі. Ольвію обгороджують фортечними стінами, на її теменосах здійснюється монументальне будівництво. Тобто, місто набуває звичайного для античного світу вигляду і в ньому починають нормально працювати державні структури.

Відбувається перехід до наземного будівництва й на поселеннях великої хори, але без поширення там будинків міського типу. І одразу ж на абсолютній більшості поселень життя припиняється. Продовжують функціонувати лише декілька поселень, розташованих головним чином поблизу Ольвії; натомість за західною околицею виникає своєрідне землянкове передмістя[734]. Водночас у першій чверті V ст. до н. е. припиняє своє існування один з житлових районів Березанського поселення, тобто територія поселення скорочується, а в іншому районі відбуваються ті самі зміни, що і в Ольвії. Це свідчить про концентрацію сільського населення у місті.

Однак запустіння сільської округи Ольвії не було катастрофічним — у жодному з поселень не виявлено слідів масових руйнувань чи пожеж. Концентрація населення округи в Ольвії навряд чи зумовлювалася скіфською загрозою і тим більше скіфським протекторатом над містом, як це вважають деякі дослідники. Вони