Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Наприкінці V ст. до н. е. починається нове масове освоєння великої хори[749]. Загальна кількість відомих зараз поселень IV — першої половини III ст. до н. е. сягає 152[750]. Як і в VI ст. до н. е. вони розташовувалися головним чином по берегах Березанського, Бузького та Дніпровського лиманів. Площа стаціонарних поселень — 1,5 4- 8—10 га. Поселення складалися з кількох кварталів наземних безордерних сирцево-кам'яних будинків. Характерний брак укріплень на поселеннях. Відомі також сезонні стоянки пастухів та рибалок. На частині поселень наземному будівництву передувало землянкове. В цей час складається досить потужна сільськогосподарська база. На освоєних площах тільки виробництво зернових могло складати до 30—50 тис. т на рік при середньому врожаї[751].

Слід відзначити, що ольвіополіти прагнули освоїти не тільки Нижнє Побужжя, а й зробили спробу просунутися навіть у Крим, на Тарханкутський півострів, куди у першій половині IV ст. до н. е. переселилася група ольвіополітів і побудувала тут укріплення, яке, щоправда, невдовзі — у третій чверті цього ж століття — загинуло (Панське І)[752].

У IV ст. до н. е. виникають поодинокі поселення, найімовірніше ольвіополітів, якщо зважити на розповсюдження культу Аполлона, і на захід від Березанського лиману до самої Ольвії[753].

Зрозуміло, що освоєння великої хори не могло здійснитися тільки зусиллями самих жителів Ольвії, кількість яких могла складати приблизно 14—21 тис. чоловік[754]. Для обробки лише орних земель сільської округи потрібно було близько 28—31 тис. чоловік сільського населення. Тобто, якщо припускати можливість навіть двократної помилки в підрахунках кількості населення в бік перебільшення та врахувати поступовість в освоєнні сільських територій, то й у цьому разі населення Ольвії цього зробити не змогло б. Тим більше, що разом із зростанням хори відбувався й активний розвиток міста. Беручи до уваги також те, що основний масив жителів регіону складався головним чином із греків, є підстави вважати, що нове освоєння хори Ольвії було пов'язане не тільки з внутрішньою реколонізацією, а й з новою хвилею емігрантів із Середземномор’я[755].

Таким чином, Ольвія, як і Херсонес, стає територіальною державою, у складі якої поряд з численними сільськими поселеннями було два міста — сама Ольвія та Борисфен на о. Березань.

Політична історія Ольвії класичного часу розглядається різними вченими з різних позицій. Одні віддають перевагу суто еллінському автономному способу її розвитку[756], інші вважають, що головну роль у цьому процесі відігравали скіфо-античні відносини[757]. Проте з упевненістю можна говорити про нестабільне становище у політичному житті Ольвії протягом V ст. до н. е. На початку століття тут, напевно, існувало аристократичне правління полісом. Трохи пізніше велику роль відігравали такі аристократичні релігійні та політичні установи, як спілка мольпів («співаків») на чолі з ейсімнетом, покровителем якої був головний бог Ольвії — Аполлон Дельфіній. Є припущення, що ця спілка з’явилася в Ольвії ще у третій чверті VI ст. до н. е.[758] В середині — третій чверті V ст. до н. е. ейсімнети були епонімами. Їхнім ім’ям називалися роки. Основні написи — постанови та присвяти мольпів ставилися на почесному місці теменоса Ольвії. Можливо, що, як і в Мілеті, мольпи контролювали складання списків громадян поліса, виконання законів про права громадян та проксенів і т. ін., відігравали важливу роль у політичному та громадському житті Ольвії.

Раніше припускалося, що Ольвія з початку свого існування була демократичною республікою[759], але пізніше з'явилася думка, що на ранньому етапі ольвійська державність мала олігархічний характер[760]. Аналогічний устрій мали в V ст. до н. е. й інші мілетські колонії[761]. Ще пізніше, у другій половині V ст. до н. е., олігархію було ліквідовано[762]. Є припущення, що в цей час, а можливо й раніше, ще починаючи з перших десятиріч V ст. до н. е., в Ольвії існував авторитарний режим типу тиранії, який у другій половині цього століття був схожий на грецький зразок[763]. Таке припущення ґрунтується головним чином лише на основі вивчення нечисленних епіграфічних пам'яток.

Частина дослідників вважає, що у V ст. до н. е. Ольвія перебувала під значним впливом або в залежності від Скіфського царства, на підтримку якого спиралася й ольвійська тиранія[764]. Вплив скіфів на події в Ольвії вони пов'язують як із зовнішніми політичними обставинами (експансія Скіфського царства до південного заходу після перемоги над Дарієм 519 р.[765]), так і з особливостями економічного розвитку Ольвії — скорочення хори внаслідок цієї експансії мало призвести до укріплення торговельно-ремісничих шарів в ольвійському суспільстві, які були підтримкою для тиранії[766].

Тиранія в Ольвії проіснувала до зламу V—IV ст. до н. е., коли, можливо, Еврисивій, син Сириска, родоначальник сім'ї, яка займала пізніше найважливіші культові та державні посади, скинув тиранію в полісі[767]. З цього часу в Ольвії, зрештою, стверджується демократичний устрій. Можливо, що демократичні установи з’явилися раніше, під значним впливом Афін і в зв'язку з експедицією Перікла у Понт[768].

Система державних установ, близька до афінських, засвідчується у джерелах досить переконливо, починаючи лише з елліністичного часу. Але можна припустити, що значна їх частина існувала й наприкінці класичного етапу — Народні збори повноправних громадян, Рада, різні колегії та магістратури.

У V—IV ст. до н. е. в Ольвії тривав розвиток соціально-економічних структур. При цьому вона залишалася автаркічним полісом, землеробським у своїй основі, але в її економіці велика роль належала ремісничій та торговельно-обмінній діяльності.

Головним власником земель був поліс, який на тих чи тих правах (оренда, купівля-продаж, наділ, відкуп тощо) передавав землю в користування громад (храмові об'єднання, сільські поселення) або окремих повноправних громадян. Усі операції із землею перебували під суворим контролем держави.

До структури володінь ольвійського поліса входило місто і передмістя, ближня хора (перші дві третини V ст. до н. е.), дальня хора (третя третина V — перші дві третини IV ст. до н. е.), святилища (Гіпполаїв мис, Тендра, Кінбурн, Бейкуш, Гілея, Левка). В свою чергу, земля в місті, після виділення ділянок для теменосів, храмів агори, громадських споруд, розбивалася на ойкопедони, на ближній хорі — на клери, на дальній — земля виділялася для різного розміру селищ, їх сільськогосподарських територій і садиб. Можливо, жителі селищ