Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Приплив нових груп переселенців сприяв прискореному освоєнню Гераклейського півострова протягом другої половини IV ст. до н. е., який супроводжувався збройною боротьбою і витісненням таврських аборигенів. До останньої третини IV ст. до н. е. цей процес було завершено і всю територію Гераклейського півострова розмежовано на понад 400 майже однакових земельних ділянок. Розмежування земель мало на меті урівняння у правах нащадків першопоселенців і колоністів нової хвилі. Сам факт нового розподілу сільськогосподарських угідь був демократичним актом, бо передбачав отримання усіма громадянами однакових наділів, що зумовлювало повноправне членство у громадянській общині. Отже, можна припустити, що близько 330 р. до н. е. в Херсонесі було відновлено демократичні інститути самоврядування, а найнепримиренніших супротивників реформ вигнано з міста шляхом остракізму[709].

Основою економіки Херсонеса протягом елліністичного часу залишалося сільське господарство, яке базувалося на дрібному землеволодінні античного типу. Поряд з цим, на зламі IV—III ст. до н. е. вже здійснювався певний перерозподіл земельної власності на Гераклейському півострові шляхом оренди громадських і храмових земель, а також купівлі-продажу. Але, певно, цей процес не призвів до значної концентрації землі й обезземелювання основної маси громадян, бо через специфічні особливості розвитку античної громадянської общини[710], тут не могло скластися для цього необхідних передумов. Як і в більш ранній період, на Гераклейському півострові у ІІІ—II ст. до н. е. кількісно переважали земельні наділи невеликих розмірів і тільки близько чверті господарств можуть бути віднесені до розряду середніх і великих.

Значною подією в історії Херсонеса було освоєння земель у Північно-Західному й Західному Криму. Початковий етап проникнення сюди слід відносити до часу, близького до заснування міста. Пізніше, протягом усього IV ст. до н. е. цей процес йшов невпинно. Жвавий інтерес до Північно-Західного Криму був викликаний не стільки торговельними інтересами, скільки наявністю в околицях Керкінітиди родючих земель, які могли бути освоєні переселенцями, що мігрували в останній третині IV ст. до н. е. переважно з грецьких міст Західного Причорномор'я. Ця, третя, хвиля переселенців не була зрівняна в юридичних правах з членами херсонеської громадянської общини і їх слід розглядати як вільне, але не повноправне населення[711].

Заключний етап політичного входження Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави датується межею IV—III ст. до н. е. або початком III ст. до н. е., коли найбільше грецьке місто у цьому районі — Керкінітида — шляхом примусового синойкізму чи симполітії остаточно перейшло під владу Херсонеса. У цей час завершився процес перетворення автономного поліса класичного типу на порівняно велике територіальне державне об'єднання, очолюване громадянською общиною Херсонеса. До складу цього об'єднання увійшли землі Західного і Північно-Західного Криму з містами, поселеннями й укріпленнями, де жили різні соціальні групи населення[712]. Очевидно, до цього часу слід відносити початок розвитку інтегративно-центристських тенденцій, які особливо яскраво відбилися у певній єдності духовної і матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується на археологічному матеріалі[713].

Одна з найцікавіших пам'яток епіграфіки — Херсонеська присяга — засвідчує, що землями у Північно-Західному Криаду володіла херсонеська громадянська община. Тобто, принаймні частину наділів тут можна розглядати як землі, що не були передані у безкоштовне володіння. Їх господарі мали сплачувати відповідний форос, а можливо, й захищати державу від ворога. При межуванні земель на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму використовувався єдиний стандарт лінійних мір. Отже, освоєння нових сільськогосподарських угідь було цілеспрямованим і в ньому активну участь брала херсонеська громадянська община[714]. В елліністичний період у Північно-Західному Криму існували громадянські общини. Добре відомо, що вони, розміщуючись на землях більших полісів або царів, сплачували певні податки за користування сільськогосподарськими угіддями. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає факт існування у Північно-Західному Криму різних типів поселень, що дає змогу припускати наявність різних форм землекористування і землеволодіння. Тому можна говорити про існування у Північно-Західному Криму якихось груп населення, що відрізнялися за своїм юридичним статусом від громадян Херсонеса[715].

Рис. 57. Будинок з андроном в Керкінітиді. III ст. до н. е.

Політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певної трансформації структури сільського господарства Херсонеса, що слід пов'язувати з тими змінами, які сталися в межах Херсонеської держави. Так, якщо у сільському господарстві на Гераклейському півострові переважало виноградарство і виноробство, то у Північно-Західному Криму — зернове господарство[716]. Це дає підстави стверджувати, що після включення Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави в економіці останньої починає простежуватися певна спеціалізація, яка призводила не тільки до змін у структурі виробництва, а й до збільшення питомої ваги товарної продукції. Однак, роблячи такий висновок, слід пам'ятати, що в античному світі господарства в основному були натуральними і тільки одна якась їхня галузь спрямовувалась до ринку[717]. На Гераклейському півострові це були виноградарство й виноробство, а у Північно-Західному Криму товарну спрямованість мало виробництво зерна. Наявність на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму певної кількості порівняно великих землеволодінь свідчить, що саме такі господарства, тісно пов'язані з ринком, були головними центрами товарного виробництва[718].

Рис. 58. Херсонеська громадянська присяга III ст. до н. е.

Зараз важко оцінити економічний потенціал Херсонеської держави в цілому, однак деякі висновки можна зробити, орієнтуючись на розміри земель, що оброблялися, і з яких одержували сільськогосподарську продукцію. На Маячному півострові, що був основною сільськогосподарською базою наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., було розмежовано близько 380 га. Після освоєння усього Гераклейського півострова розміри земельного фонду міста зросли майже у 26 разів і складали 10 тис. га. За підрахунками О. М. Щеглова, в Північно-Західному Криму оброблялося 30—32 тис. га[719]. Отже, навіть такі приблизні підрахунки свідчать, що після включення нових земель до складу Херсонеської держави виробництво сільськогосподарської продукції повинно було зрости більш як у три рази порівняно з другою половиною IV ст. до н. е. і більш ніж у сто разів порівняно з кінцем V — першою половиною IV ст. до н. е. Якщо врахувати і те, що певні сільськогосподарські угіддя використовувалися греками також у Західному Криму, в гирлі р. Альми, то ці пропорції будуть ще більшими[720].

Розширення сільськогосподарських територій, що перебували під контролем Херсонеса, хронологічно збігається з