Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Зовнішня торгівля Ольвії велася у трьох основних напрямах — з грецькими містами Середземномор'я, з внутріпонтійськими центрами та з місцевими племенами степової та лісостепової смуг.
Торгівля із Середземномор'ям забезпечувала Ольвію великою кількістю різноманітних товарів. Це були продукти сільського господарства, сировина для ремесла й ремісничі вироби, прикраси, тканини, озброєння, предмети мистецтва тощо. Найбільшу питому вагу мав імпорт вина з Хіосу, Лесбосу, Самосу й рослинної олії з Самосу й Афін. Ці продукти були необхідними в грецькому побуті, але у Нижньому Побужжі в цей час не виготовлялись. Істотну статтю імпорту Ольвії становила різна кераміка. У першій половині V ст. до н. е. сюди привозили з Іонії та з о. Родоса простий столовий посуд — миски, чашки, тарілки тощо з простою орнаментацією поясками лаку, іноді взагалі не прикрашений, з Самосу — дрібний посуд ритуального, туалетного призначення, для ліків та ін., з Хіосу — дзвоноподібні чорнолакові кубки. Водночас надходить велика кількість аттичного посуду, який вирізнявся своїм чорним лаком і чорнофігурним, пізніше червонофігурним, розписом. Основними постачальниками цієї продукції у першій половині V ст. до н. е. були іонійські центри та Аттика. Але особливо посилюються з цього часу економічні зв'язки Афін та Ольвії. В середині V ст. до н. е. практично вся імпортна столова і парадна кераміка представлена аттичним посудом — кіліками, канфарами, рибними блюдами, сільничками, скіфосами, пеліками, ольпами, лекіфами і т. ін. Серед них були й чудові взірці високохудожнього вазопису, й прості вироби. За посередництва Афін Ольвія одержувала керамічні вироби з Коринфа — розписний столовий посуд, товстостінні господарські посудини.
Крім розписного та чорнолакового посуду з Афін привозили маслини та маслинову олію, зброю, прикраси, предмети мистецтва, можливо, деякі види сировини, наприклад, срібло. Істотну роль Афіни відіграють й у виноторгівлі Ольвії. Хоч свого вина Аттика практично не виробляла, але саме в руслі її торгівлі в Північне Причорномор’я надходить, як уже згадувалося, фасоське, мендейське, егінське, коринфське вина. Жителі Афін, найімовірніше купці, згадуються в епіграфічних пам'ятках Ольвії. Так, один з них (Сосій, син Кефала), був похований тут і йому було поставлено надгробок [IOSPE, І2, 232]; мешканці аттичних демів Ерхія і Дейрада Ксантипп, син Арістофанта, і Філополід, син Філополіда, здобули проксенію, права громадянства, ателію [НО, 5]. У цьому торговому процесі були зацікавлені обидва міста. Ольвія могла продавати Афінам рибу (осетрові), продукти тваринництва. Щодо хліба, то основним джерелом зерна для Аттики був Боспор. Хлібна торгівля Ольвії у V ст. до н. е. не могла дати потрібного обсягу зерна Афінам, бо його не вистачало в самому місті.
Значну частину імпорту становили предмети мистецтва. В Ольвію привозили безліч іонійських, а пізніше — аттичних, танагрських теракот, мармурову скульптуру (Іонія, Аттика), архітектурні деталі (Іонія, Аттика), бронзові дзеркала, різні прикраси, предмети озброєння. Мав місце й імпорт сировини — срібла, золота, сурику, фарби.
Ольвія. Житлові будинки ІІІ-ІІ ст. до н. е. біля північних фортечних мурів.
Ольвія. Житлові квартали ІІІ-ІІ ст. до н. е. у терасній частині міста
Крім цього традиційного — середземноморського — напрямку, вже з V ст. до н. е. починають формуватися внутрішньопонтійські зв’язки. Освоюється, зокрема, прямий шлях через Чорне море, що дало змогу налагодити прямі зв'язки з південнопричорноморськими центрами — Синопою та Гераклеєю. Це знаходить відбиток, наприклад, у тому, що переважну більшість дарованих в Ольвії купцям проксеній одержували гераклеоти. Тобто ольвійський поліс був зацікавлений у торгівлі з понтійськими центрами, товари яких були дешевшими, ніж товари з більш віддалених міст. Основними статтями торгівлі тут були вино та олія. Імпорт кераміки, архітектурної теракоти та іншого з понтійських центрів був незрівнянно скромніший, ніж з середземноморських центрів, він представлений головним чином архітектурною теракотою Синопи, керамічною тарою і простим посудом Синопи та Гераклеї.
Цей імпорт мав забезпечуватися не менш істотним експортом. Вірогідно, це були товари, які не залишили матеріальних слідів — продукти скотарства (шкури), промислів — мед, риба. Можливо, певну роль відігравала й работоргівля. Торгівля хлібом могла мати місце лише в IV ст. до н. е., але теж не в широких масштабах[773].
Зовсім інший характер мала торгівля з негрецькими племенами Причорномор'я. Основним товаром, який одержували від них греки, була продукція скотарства, частково — землеробства, промислів, сировина для металургії. Торгівля ця була натуральна, в обмін пропонувалися грецькі товари — вино, посуд, прикраси, зброя, дзеркала.
Обмінні стосунки зі скіфським світом активізуються, починаючи з V ст. до н. е., коли при запустінні хори Ольвії їй була необхідна сільськогосподарська, зокрема землеробська, продукція. Проте така торгівля все ж таки була спорадичною[774]. У другій половині V ст. до н. е. торгівля з місцевими племенами переживає певний спад, але знову активізується в IV ст. до н. е., коли особливо зростає обмін із землеробськими племенами степової смуги. Очевидно, основними статтями обміну були худоба і продукція скотарства, а також, можливо, раби. В обмінні відносини залучалися племена, що жили в степовій і лісостеповій смугах України, але ольвійські товари проникали й далі, так званим Геродотовим шляхом, в землі іседонів та аримаспів, звідки можна було одержувати кольорові метали[775].
Рис. 62. Теменос та агора Ольвії за елліністичної доби. Реконструкція С. Д. Крижицького.
Мабуть, у цьому обміні важливу роль відігравали не тільки безпосередні подорожі ольвійських купців, а й посередницька діяльність племен, що жили на цьому
