Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

Крім того, слід дуже обережно ставитися до заяв свідків, отриманих за умов, коли права захисту не можуть бути повністю гарантовані згідно з вимогами Конвенції. Суд переконався, що в кримінальному процесі, який закінчився засудженням заявника, було саме так, про що свідчить чітка заява апеляційного суду про те, що він поставився до заяв свідків Y.15 і Y.16 «з належною обережністю і стриманістю»...

«Ван Мехелен і інші проти Нідерландів» (Van Mechelen and Others v Netherlands), 21363/93, 21364/93, 21427/93 і 2056/93, 23 квітня 1997 року.

59. У цій справі поліціянти, про яких йдеться, разом із суддею-слідчим перебували в окремій кімнаті, до якої не допустили обвинувачених і навіть їхніх адвокатів. Спілкування відбувалося за допомогою звукового зв’язку. Захист, отже, не тільки не мав уявлення про осіб свідків-поліціянтів, але не мав змоги спостерігати за їхньою поведінкою під час допиту, а тому й перевірити їхню достовірність...

60. Суду переконливо не пояснили потребу, з якої довелося вдаватися до такого суворого обмеження права обвинувачених бути присутніми при наведенні доказів проти них або причину, з якої не розглянуто можливості застосування м’якших обмежувальних заходів. Через брак додаткової інформації Суд не може погодитись, що оперативні потреби поліції слугують достатнім цьому виправданням...

61. Не переконався Суд також і в тому, що апеляційний суд доклав достатніх зусиль для того, щоб оцінити наявність погроз помститися поліціянтам та їхнім сім’ям. Із постановленого судом рішення не випливає, що він намагався з’ясувати, чи могли заявники самі здійснити такі погрози або намовити інших осіб зробити це за них. Його рішення ґрунтувалося тільки на тяжкості вчинених злочинів...

У зв’язку з цим слід зазначити, що пан Енгелен, цивільний свідок, який на початковому етапі провадження у справі стверджував, що в одному із заявників упізнав одного із підозрюваних злочинців, статусу анонімного свідка не мав і ніяких тверджень, ніби йому хтось колись погрожував, не було.

62. Справді... анонімних поліціянтів допитав суддя-слідчий, який особисто з’ясував особу кожного з них і в детальному офіційному звіті про проведення слідчих дій висловив свою думку з приводу достовірності їхніх свідчень, а також щодо причин, з яких вони наполягали на своїй анонімності.

Однак ці заходи не можна вважати належною заміною можливості захисту допитати свідків в їхній присутності і самому оцінити їхню поведінку і надійність. Отже, не можна сказати, що вищезгадані процедури були компенсацією за ті перешкоди, які ускладнили завдання захисту.

«Феррантеллі і Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v Italy), 19874/92, 7 серпня 1996 року.

52. У цьому випадку, хоча судові органи і не провели, як було б краще, очної ставки між усіма обвинуваченими за всі двадцять місяців до трагічної смерті Дж. В., нести відповідальність за останню подію вони не можуть. Більше того, у своїй постанові від 6 квітня 1991 року Палата у справах неповнолітніх Апеляційного суду Кальтанізетти детально проаналізувала свідчення свідків обвинувачення і визнала, що їх підтверджує низка інших доказів — наприклад, той факт, що всі обвинувачені свідчили про причетність одне одного до злочинів, і той факт, що заявники допомогли Дж. В. купити й відвезти два газові балони, які були використані при нападі на казарми, а також брак і в одного, і в другого обвинуваченого переконливого алібі ...

«Лука проти Італії» (Luca v Italy), 33354/96, 27 лютого 2001 року.

40. ... у деяких випадках може виявитися необхідним посилатися на свідчення, дані під присягою на стадії розслідування (зокрема, якщо свідок відмовляється повторювати свої свідчення публічно через побоювання за власну безпеку, що нерідко трапляється в судових процесах над мафіозними організаціями). Якщо обвинуваченому надали достатню і належну можливість оспорити такі свідчення ще на тому етапі, коли їх було відібрано або на пізнішій стадії, то їхнє прийняття як доказу саме по собі не суперечить пунктам 1 та 3(d) статті 6. Проте наслідком цього є те, що в разі, коли вирок спирається лише або вирішальною мірою на письмові свідчення, дані особою, яку обвинувачений не мав змоги сам допитати або піддати допитові в ході розслідування чи під час судового розгляду, то право на захист виявляється обмеженим до міри, яка не є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6...

41. Стосовно цього те, що письмові свідчення дав, як і тут, один із співобвинувачених, а не свідок, не має ніякого значення... Отже, якщо письмові свідчення можуть суттєво слугувати обґрунтуванням обвинувального вироку, то незалежно від того, чи їх дав свідок, чи співобвинувачений, вони становлять докази обвинувачення, до яких застосовні гарантії, передбачені в пунктах 1 та 3(d) статті 6 Конвенції...

42. З огляду на вищенаведене, мотиви, наведені Касаційним судом у його постанові від 19 жовтня 1995 року, для відхилення апеляційної скарги, поданої на підставі пункту 3(d) статті 6 Конвенції... не виглядають доречними. Зокрема, той факт, що відповідно до внутрішнього законодавства, чинного на відповідний час. суд міг визнати прийнятними свідчення, дані до суду, якщо один із співобвинувачених відмовлявся свідчити, не міг позбавити обвинуваченого наданого йому пунктом 3(d) статті 6 права дослідити самому або провести дослідження на умовах змагальності процесу будь-яких істотних доказів проти нього.

43. У цій справі Суд відзначає, що національні суди засудили заявника лише на підставі свідчень, які Н. дав до суду, і що ні самому заявнику, ні його адвокатові ні на одній стадії провадження не надали можливості його допитати.

44. За цих обставин, Суд не переконався в тому, що заявникові надали достатню і належну можливість оспорити свідчення, покладені в основу його засудження.

45. Заявника, отже, позбавили права на справедливий судовий розгляд.

«П. С. проти Німеччини» (P S v Germany), 33900/96, 20 грудня 2001 року.