Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

XIX ст. принесло Російській імперії, як і всій Західній Європі, як і Україні, ідеї пробудження великих мас населення до політичної діяльності. Для українців, як і майже для всіх слов’ян, особливе значення мали ідеї, пов’язані зі становленням власного державницького буття. Це стосувалось і поляків, і чехів, і болгар, і сербів. Українці йшли в цьому спільному потоці європейського поступу. І вирішального значення тому тут набули суспільні ідеї великого сина українського знедоленого народу, геніального поета Тараса Шевченка, які пробуджували національну свідомість і виводили Україну на нові шляхи цивілізаційного життя.

Початок століття ознаменовується в Росії війною зі Францією, навалою на російські території армій Наполеона Бонапарта. Вона завершилася крахом наполеонівської імперії. Внаслідок закордонного походу російських військ, у складі яких було й багато українців, у російське та українське суспільство приплинуло чимало суспільних новітніх ідей, що сформували нове бачення свого історичного буття і проблем, які вирішувало вже сформоване в Європі капіталістичне суспільство. Російська імперія ще залишалась глибоко феодально–кріпосницькою країною. Це кріпосництво затопило й звільнену від нього в роки Хмельниччини Україну. Тепер нові ідеї, що прийшли з Європи, розбуджували освічених і мислячих людей, формували новий національний світогляд у їхньому середовищі.

В українській освіченій громаді, як і в російській суспільності, у зв’язку з цим виникають різні гуртки — це і масонські ложі, і політичні напівлегальні гуртки. В 1818 р. у Полтаві виникає масонська ложа “Любов до істини”. Членами її були І. Котляревський, В. Лукашевич, М. Тарновський та інші відомі представники української інтелігенції. Подібна ложа виникає у Києві — “Ложа об’єднаних слов’ян”, її учасниками були поляки — Ростишевський, Олізар, Харленський та інші. В 1822 р. подібна ложа створюється в Житомирі.

У 1819 р. у Полтаві створюється таємна організація під назвою “Товариство визволення України”. Його учасниками були освічені українські поміщики Василь Лукашевич (який ще в 1812 р. проголосив тост за Наполеона, сподіваючись, що Наполеон допоможе Україні здобути незалежність у Російської імперії), Рєпнін, Кочубей, Тарновський, Олексіїв. Був укладений програмний документ — “Катехізис автономіста”. Це товариство стояло на позиціях автономності Української держави у складі Росії. Пізніше це товариство було зв’язане з “Ложею об’єднаних слов’ян”, а також із польськими діячами.

У Росії виникає кілька таємних радикальних організацій. Серед них — у Петербурзі — “Союз порятунку” (1816), або “Товариство істинних і вірних синів вітчизни”, членами якого стали М. Муравйов, князь С. Трубецькой, П. Пестель та ін. В 1818 р. цей “Союз” розпався. У Петербурзі було засноване нове товариство, яке було назване “Північним товариством”, яке очолили К. Рилєєв, М. Муравйов, С. Трубецькой та ін. Його програма передбачала революційний переворот в усій імперії, знищення самодержавного правління, кріпосного права, перетворення Росії в обмежену монархію. У Москві утворюється таємна організація “Союз благоденства”. На території України, в Тульчині, де перебував штаб розквартированої в Україні 2–ї армії, створюється південна управа цього товариства, а в 1821 р. на її основі створюється “Південне товариство” на чолі з П. Пестелем.

Це товариство було найбільш численне, мало тісні зв’язки з армією. Згодом до нього приєдналося ще одне таємне офіцерське “Товариство з’єднаних слов’ян”. Діячі цього товариства найактивніше проводили агітаційну роботу серед солдатів (а за деякими відомостями — й серед селян). Програмним документом “Південного товариства” була “Руська правда”, створена П. Пестелем — одним із найвидатніших представників російського визвольного руху. Головною програмною ідеєю була ліквідація самодержавства і кріпосництва насильницьким шляхом, створення демократичної республіки.

Цей рух в історії визвольної боротьби в Російській імперії, названий пізніше декабристським (назва пішла від місяця грудня — рос. “декабря”, коли члени цих товариств підняли збройне повстання), мав винятково велике значення. Він заклав два напрямки в державницько–ідеологічному розвитку російського суспільства: федералістський і централістський. Автором останнього був П. Пестель і його прибічники. Вони стояли за демократичну, але єдину, неподільну російську республіку із сильною централізованою владою. Про це говорилося в “Руській правді” так: “Племена, підвладні великій державі, які не можуть по слабості своїй користуватись самостійністю політичної незалежності і повинні, отже, обов’язково бути під владою чи протегуванням якої–небудь великої сусідньої держави, не можуть відгороджуватись правом народності, бо воно є для них уявним і неіснуючим”. І далі: “Всі племена (народності. — Авт.) повинні бути злиті в один народ і всі різні відтінки в одну загальну масу злиті так, щоб жителі цілого простору Російської держави були росіянами”.

Ця централістська ідея стала визначальною рисою в усьому визвольному русі Російської імперії в XIX ст. та й у наступні століття.

У той же час декабристський рух породив іще одну концепцію майбутнього суспільного розвитку Російської демократичної держави. Це була федералістська концепція, яку пропагували члени “Північного товариства” (М. Муравйов, К. Рилєєв). Воно виробило свій програмний документ — “Конституцію” М. Муравйова. Ця “Конституція” передбачала перетворити централістичну Російську імперію в федералістську державу на ґрунті розподілу її на окремі самостійні територіально–адміністративні одиниці — землі чи штати. Про потреби націй і народів тут все ж не йшлося.

Для України мали вирішальне значення суспільні ідеї іншого товариства — “Товариства з’єднаних слов’ян”, яке виникло в Новограді–Волинському в 1823 р. і в 1825 р. з’єдналось із “Південним товариством” на правах окремої управи. Його засновниками були брати Петро та Андрій Борисови, Іван Горбачевський, інші офіцери–українці, що служили в російській армії, та польський революціонер Юліан Любінський. Воно мало свою відмінну політичну програму демократичного розвитку і Російської держави, і українського та інших народів імперії. Головна ідея цієї програми — звільнити всі слов’янські народи від гніту царських імперських держав, знищити існуючу між деякими з них “національну ненависть” і з’єднати “всі населені ними землі у федеративний союз”. Тобто, тут була висунута ідея слов’янської федерації народів Східної Європи.

Автором цієї програми були брати Борисови, І. Горбачевський та інші представники офіцерства, які були за походженням українцями. У програмних положеннях цього “Товариства з’єднаних слов’ян” уперше в світовій суспільно–політичній думці визнавалося необхідним