Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

див. ще ст, 453–524, Київ 1877 р. — Зубрицький: Народній календар, звичаї й позірки з Старосамбірщини. — Н а п й»: Ва.іе8Іоупу каїепйаг зіоуапвку, 1860 р. — Чубинський: Труды… т. IV, 1872 р., туї повний календар за редакцією Костомарова. — Потебня: Об'ясненія малорусских и сродных народних пѣсен, Варшава, 1883 р. кн. І. — Ів. Франко: Народний календарі., «Сборн. Харьк. Неї. — Фил. Общ.» т, 18. — Онищук: Народний календар, «Мат. до укр. етн.», т. XV. — М. Грушевський: Іст. укр., літ. 1923 р. т. І, ст. 144–199. Річний сільсько-господарський круг і його обходи, суцільний глибокий виклад. — Петров: О народных праздниках, «Труды Кіев. Дух. Ак.» 1871 р. кн. 12. — Й. П. Сахаров: Русская народная годовщина, див. «Сказанія русскаго народа» т. II, кн. 7. — А. С. Петрушевич: Общерусской дневник церковних, народных, семейных прадзников и хозяйственных занятій, примѣт и гаданій, Львів, 1865 р. — В. Доманицький: Народній календар з Волині, «Матеріали Укр. Етн.» 1905 р. том V, Львів. — Н. Петр о в: О народных прадзниках в Юго-Западной Россіи, «Труды Кіев. Дух. Ак.» 1871 р. кн. 9 (ст. 551–600), 10 (1—39) і 12 (327–367). — В. Я. П р о п н: Русские аграрнне прадзники, Лен. 1963 р., 144 стор. — Проф. Ст. Килимник: Український рік у народніх звичаях, в історичному освітленні, томи І—V, 1955–1964 роки. — Е. Аничков: Прадзники народные, Знц. Сл. Брокгауза, півтом 48 ст». 941-2, 1892 р. — В Я. Пропп: Русские аграрнне праздники. Л. 1963 рік, 144 ст. повна література. Алмазов А. Й., Святые покровители сельскохозяйственных занятій, Одеса, 1904. — Його ж: Испытанія освященньш хлѣбом, Одеса. 1904 р. (Вид Божого Суду для викриття злодія). — Елеонская Е. Н.: Сельскохозяйственная магия, М. 1929 р. ">[200] Наші обрядові пісні взагалі йдуть з дуже давнього часу, ще з доби українського розселення, а деякі вірування, що виглядають з них, сягають доби Чорноморсько-дунайської. Ось чому в наших святкових обрядах немало спільного з обрядами балканських слов'ян.

Наші обрядові пісні часто являються з формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, — піснею, голосом, танками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.

Річний ритуальний календар наш ідеологічно ще мало опрацьований, мало вивчений, але він зв'язаний головно з культом сонця, а через нього — він календар хліборобський. Вироблявся він з найдавнішого часу, все поповнюючись та поширюючись. Пережив він багато різних впливів, і зо Сходу, і з Заходу; і ще за Чорноморсько-Дунайської доби, коли ми на Дунаї стикалися з римськими впливами, ми немало з них перейняли, напр. русалії, Коляда, непохитність Долі й т. ін.

Переслідування народнього календаря і Церквою, і владою, як останків поганства, йшло в нас і в інших безперервно, але вивести всього неможна було жодною силою, — старовина позоставалася в православних народів більше, в католицьких менше, хоч Західня Церква в цьому відношенні не була лагідніша за Східню. І ця старовина поєдналася з новим, і створила міцне двоєвірство, про що буде мова в наступному X розділі, ст. 313–339.

Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, волочільного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін.

Виступав проти двоєвір'я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). «Супліка на Попа» ще в XVIII віці скаржиться, що той… Не велів Коляди колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,

Об клечінні заказав вінців робити, І тих вночі на воду до річки носити.

Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву головно молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.

Але в істоті речі Церква таки не змогла остаточно прибити стародавніх вірувань на Свята, — вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і кольорово пов'язалися з християнством у різноперий букет. Чимало з християнських Святих увійшли до народнього стародавнього календаря, але набули собі нового зафарбування й нових сил, згідно з народніми потребами. І навпаки, стародавні Свята й Святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Усе це створило т. зв. двоєвір'я, і тому розгляд усіх Свят можна було б, власне кажучи, віднести до наступного X відділу, де я це двовір'я докладно описую, бо всі вони тепер — помітне двоєвір'я. Див. ст. 313–339.

Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об'єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір'я. Святий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337):

Святий Юрій землю одмикає, Святий Петро жито зажинає, Святий Ілія у копи складає.

І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ пов'язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру з «Приповідок» В. Плавкжа 1946 р.: Хто не посіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі курка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20. 11), то наробить у полі гнилля 148. На Іллі новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Луки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Вериги (16. XII) половина снігу й криги 246, і т. ін.

Християнство принесло нам нового календаря з установленим поділом на місяці й дні. Новий! рік удавнину розпочинався з 1-го березня (марта), коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і Церквою, бо за переданням творення світу відбулося