Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

І тут же приходить смерть, — страшний скелет з косою. Як би хата щільно не зачинена була, смерть усе таки влізе до неї й на приказ Ангела спинить страждання людині. В видінні Св. Федори X в. смерть описана так: «І от прийшла смерть, рикаючи, як лев. Вигляд її був страшний: вона мала деяку подобу людську, але тіла зовсім не мала, а була самі тільки кості. При собі вона мала всякі знаряддя мук: мечі, стріли, списи, коси, серпи, залізні роги, пилки, сокири, рубанки, й інші, нам незнані знаряддя».

Загальноукраїнська поговірка каже: «Блідий, як смерть!» Або «Поблід як смерть!» «Бліда як смерть» (Нечуй І. 347).

Гулак-Артемовський на смерть каже: Кирпата свашка, кирпата, кирпа (Твори, 398, 399).

Народне повір'я твердить, що цілий великодній тиждень двері Раю широко відкриті, і тому, хто помре цього часу, йде просто в Рай. Це вірування ввійшло й до Київського Церковного Требника, і тому Царські (Райські) Врата цього часу не зачиняються. Але великоднього тижня, твердять у народі, звичайно помирають люди праведні.

Іван Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім'ї» розповідає таке: «Хто умре на Великоднім тижні, той піде просто в Рай. Бо на Великоднім тижні Царських Врат не зачиняють і в Церкві, і в Раю, — душа через Царські Врата так і полетить просто в Рай» (ст. 135).

Це дуже старе передання, і згадка про нього записана в Требники київського видання, починаючи з Требника М-та Петра Могили — 1646-го року.

Із смертю пов'язано дуже багато різних повір'їв та звичаїв.

З дуже давнього часу по всьому світі поширене повір'я, що коли хворий відвертається до стіни, то він скоро помре. Основа цього — Книга Пророка Ісаї 38. 2: «І відвернув Єзекія обличчя своє до стіни, і помолився до Господа». І тільки чудом видужав.

Іпатіїв Літопис подає, що року 1147-го кияни вбили свого князя Ігоря. Є повір'я, що кусочки тіла чи одежі вбитого дуже цілющі в хворобах. І збігалися люди до свого вбитого князя, і «брали з крові його, і з покрова, що був на ньому на тілі його, на спасіння собі і на зцілення». І досі скрізь поширине це, а також мотузка, на якій повісився хто, — її люди розхоплюють, бо вона сильно цілюща…

З найдавнішого часу самогубці позбавлені християнського Похорону, — їх ховають не на Цвинтарі, а при ньому. Про це Нечуй-Левицький (Твори І. 482, Львівське видання) подає: «На великому трахту на розпутті ховають вішальників та шибеників».

Наші письменники у своїх творах завжди багато передають найрізніших народніх повір'їв, а в тому і про смерть. Я подам тут для прикладу хоч кілька.

Марко Вовчок: «Він кинувся до віконця — одсунув, кинувся до дверей — відчинив» (т. III. 71), — це щоб душа легче вийшла з тіла при вмиранні.

Ольга Кобилянська: «Земля» 1901 р.: Не можна ховати під ніч: переходити в другий світ треба при Божім світлі, вдень 309. Умерлий не матиме на тім світі супокою, як за ним побиватися 317. Умерлий в перших днях буде являтися. Воно все так, як чоловік помре раптом, а ще до того без світла 320. Умерлий ходить і блудить по світі, коли без свічки переставився 336. Що за місячна нічка! Аби добра душечка не блукала 290.

П. Мирний, том II: Душа, кажуть, до дев'ятого дня літає по світу. Відьма довго вмирає, — тиждень 448.

Н. Рибак: «Переяславська Рада» 1949 р.: Попросила, щоб у чоло поцілував, як небіжчицю 357.

З дохристиянського часу ми мали свої Свята, цебто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам'ять того чи іншого свого бога. В глибоку давнину був у нас свій особливий релігійний календар, досить великий і широко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв'язаний з природою та з хліборобством цілого року. Складався цей календар головно в полян, що з глибокої давнини були вже хліборобами. Наші стародавні Свята — це наші хліборобські обряди, яких у нас завжди було дуже багато, і ось вони й склали наш річний календар Свят.

Точно усталеного дня якогось Свята вдавнину ще не було, бож це були Свята хліборобські: обряди справлялися в залежності від погоди й часу хліборобських зайнять, у залежности від сонцеобороту та соняшної сили, і тільки Християнство пізніше поприв'язувало їх до певних днів. Звичайно Свято тяглося кілька днів, а то й тиждень і більше, що полишилося й до нашого часу. Усі Свята були пов'язані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й соняшних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, а це є те, що становить основу хліборобства.

Наш стародавній святковий обряд був дуже широкий і багатий, від чого й до сьогодні позосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: веснянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки й ш. До кожного Свята заздалегідь готувалися, напр. докладно чистилися й прибиралися домівки, щоб взагалі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь робиться й тепер. Перед Великоднем уже в «чистий» четвер у хаті мусить бути чисто.

В обрядовому українському календарі заховалося дуже багато глибокої старовини.