Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Авіаційні загони, які залишились у розпорядженні гетьманського військового командування, так само виконували розвідувальні польоти, беручи активну участь у боротьбі з Директорією. Зокрема, в оперативному звіті Генерального штабу Української Держави за 9 грудня 1918 р. йшлося про здійснення одного з таких польотів під Києвом. Як доповідав льотчик: «Фронт противника безжизненный. Дороги пусты. Оживление только у деревень, в которых жмутся петлюровские банды»29.
Командир 7-го Харківського авіаційного дивізіону полковник Роман Шоманський.
Фото з видання: Кавалеры ордена Св. Великомученика и Победоносца Георгия и Георгиевского оружия. — Белград, 1935
Як видно з наказів по 8-му Катеринославському авіаційному дивізіону, під час боротьби між гетьманом П. П. Скоропадським і новою владою пілоти його кілька разів здіймалися в небо. Слід зазначити, що після від’їзду до денікінської армії Д. Коровнікова, М. Кисилевича та деяких інших льотчиків у складі підрозділу залишилися люди, налаштовані помірковано-нейтрально. Отож дивізіон, залежно від перебігу подій, виконував накази тих військових начальників, які перебували у Катеринославі. Зважаючи на наявність у місті штабу 8-го Катеринославського корпусу, який формально підпорядковувався П. П. Скоропадському, а фактично прагнув приєднатися до Добровольчої армії, пілоти дивізіону діяли в його інтересах. Так, 17 листопада 1918 р. два літаки, пілотовані сотником Анжельсоном та хорунжим Борисом Касперовичем, здійснили розвідувальний політ, що тривав 35 хвилин30, а 1 та 2 грудня — два 30-хвилинних31.
Скориставшись тим, що в Одесі висадилися війська Антанти, а в Донецькому басейні почали наступати білогвардійські частини, окремі авіаційні підрозділи просто перейшли на їх бік. Так, в Одесі до білогвардійців пристали: особовий склад 3-го Одеського авіаційного дивізіону, Одеського науково-повітроплавного дивізіону, Одеського авіаційного парку, кадри Одеської авіаційної школи та підрозділи 2-го Подільського авіаційного дивізіону, які саме в той час формувались у місті32. Невдовзі до Одеси прибула й частина 1-го Волинського авіаційного дивізіону, яка теж прагнула долучитися до військ А. І. Денікіна. На Лівобережній Україні, користуючись нагодою, до білих дезертирувала більшість особового складу 6-го Полтавського та 7-го Харківського авіаційних дивізіонів.
Повітряний флот Директорії УНР, кінець 1918-літо 1919 рр14 грудня 1918 р., одночасно зі вступом армії Директорії до Києва, на сході України почався наступ більшовицьких військ. Спалахнула Друга українсько-більшовицька війна. Як і наприкінці 1917 — навесні 1918 рр., через обмаль військ з обох боків боротьба точилася переважно навколо великих міст і вузлових станцій. На той час у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР перебували декілька авіаційних підрозділів з мізерною кількістю літаків. Після досить масового відходу льотчиків до білогвардійців наявні авіаційні частини перебували у стані реорганізації. У підпорядкуванні командуванню військ Директорії залишилися кадри 1-го Волинського, 2-го Подільського, 4-го Київського, 5-го Чернігівського, 6-го Полтавського, 7-го Харківського, 8-го Катеринославського авіаційних дивізіонів, а також 1-й Український (Запорізький) авіаційний загін. Однак зважаючи на те, що більшість військових льотчиків та льотчиків-дозорців залишила українську військову службу, а наявні літаки переважно були несправними, боєздатність цих підрозділів виявилася низькою.
Отже, означилася нагальна потреба перепису службовців та інвентаризації майна у цих авіаційних частинах задля подальшої повномасштабної реорганізації Повітряного флоту України. Тим більше, що у Києві на бік військ УНР перейшли майже всі раніше створені авіаційні та повітроплавні інституції. Так, станом на 15 грудня 1918 р. тільки у тодішній столиці у розпорядженні УНР перебували:
Авіаційно-повітроплавне управління (Хрещатик, 25), начальник (командувач Повітряного флоту) — полковник Вегинер Олександр Миколайович;
Штаб та управління інспектора Української авіації (вул. Столипінська, 10) — Самійло Павло Олександрович;
Інспекторат авіації Київського району (вул. Хрещатик, 29);
4-й Київський авіаційний дивізіон (вул. Хрещатик, 29) — військовий старшина Горчанінов Микола Олександрович;
5-й Чернігівський авіаційний дивізіон (вул. Маріїнсько-Благовіщен-ська, 26, помешкання 11) — значковий Куниця Георгій Миколайович;
Київський авіаційний парк (будинок Офіцерської залізничної школи) — сотник Передков Михайло Геннадійович;
Управління інспекції повітроплавання (вул. Мала Житомирська, 20) — т. в. о. полковник Марков Микола Михайлович;
Інспекція повітроплавання Київського району (вул. Мала Житомирська, 20, помешкання 49) — сотник Покідов Олександр Якович;
3-й Київський повітроплавний дивізіон (цитадель напроти Лаври) — військовий старшина Федорів Сергій Олександрович.
Повітроплавний парк (хутір Грушки) — значковий Юрьєвський33.
Під час упорядкування старих гетьманських кадрів визначилася необхідність скорочення наявної кількості штабів та інспекторатів. Для початку було звільнено начальника авіаційно-повітроплавного управління полковника О. Вегинера, який ще під час служби у гетьмана П. П. Скоропадського активно допомагав білогвардійцям. Замість нього командувачем Повітряного флоту УНР 25 грудня 1918 р. було призначено полковника В. Павленка. На посаді інспектора авіації П. Самійла замінив сотник О. Наконечний, а інспектором повітроплавання став військовий старшина П. Крицький. Ф. Кудря повернувся до обов’язків командира Київського авіаційного парку. Районні інспекторати авіації тимчасово зберігались, але вже навесні 1919 р. були скасовані.
Варто зауважити, що планомірно реорганізувати наявні авіаційні дивізіони та загони штабу Повітряного флоту УНР не вдалося. Ще з середини грудня 1918 р. на Східній Україні тривали запеклі сутички з більшовицькими військами та їх союзниками — махновцями, есерівськими загонами й іншими формуваннями радянського спрямування. Під тиском Червоної армії та радянських повстанських загонів військам Директорії, реорганізованим у Дієву армії УНР, довелося залишити Харків, Чернігів, Полтаву, Катеринослав, а в ніч з 5 на 6 лютого 1919 р. — Київ. За цих умов перетворення української авіації, запроваджені ще навесні 1918 р., було
