Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Таким чином, на початок 1919 р. у вирі боротьби за незалежність України опинилися тільки рештки авіаційних дивізіонів УНР. Найбільше у виступах проти військ гетьмана П. П. Скоропадського відзначився авіаційний загін К. Голіцинського, у листопаді 1918 р. виокремлений зі складу 1-го Волинського авіаційного дивізіону, який ще певний час залишався у розпорядженні командування Осадного корпусу військ Директорії. Залишки 1-го Волинського авіаційного дивізіону на чолі з військовим льотчиком сотником Костянтином Калініним з 3 грудня 1918 р. були включені до складу військ УНР Південно-Західного району34. Станом на 11 січня 1919 р. дивізіон мав на озброєнні 4 справних літаки, з якими згодом брав активну участь у бойових діях на Холмсько-Галицькому фронті Дієвої армії УНР проти радянських та польських військ. На початку березня 1919 р. 1-й Волинський дивізіон було об’єднано з рештками кількох інших авіаційних підрозділів і перейменовано на 3-й бойовий авіаційний загін Повітряного флоту УНР. Холмсько-Галицького фронту. На 13 березня 1919 р. у загоні нараховувалося 13 старшин, 52 козаки, 6 літаків, 9 коней, 2 автомобілі35.

Захоплений радянськими військами у Вінниці літак «Фарман»-30 з намальованим спереду тризубом, березень 1919 р.

Напередодні Протигетьманського повстання був розділений і 2-й Подільський авіаційний дивізіон. Одна з його частин відбула на формування до Одеси, де згодом перейшла на бік білогвардійців. Інша, у свою чергу, залишилася у Вінниці й уже у 20-х числах листопада 1918 р. увійшла до складу армії УНР. У той самий час до командування військ Директорії прибули делегати від уряду Західно-Української Народної Республіки з проханням надати допомогу в боротьбі з поляками. Зокрема, делегати потребували передання у розпорядження Галицької армії авіаційних підрозділів. Відтак, рештки 2-го Подільського авіаційного дивізіону було передислоковано до м. Красне, де на їх базі невдовзі утворився Летунський відділ Галицької армії. У Вінниці лишився тільки невеличкий підрозділ дивізіону (напевно, матеріальна частина), який станом на 11 січня 1919 р. мав лише 20 багнетів, 1 кулемет і 3 автомашини.

З чисельних авіаційних підрозділів, які розташовувались у Києві, на боці Директорії служили поодинокі льотчики, інші — дезертирували. З найбільш надійних літунів зі складу загону К. Голіцинського, 4-го Київського авіаційного дивізіону та загонів 5-го Чернігівського дивізіону, що формувалися у тодішньому столичному місті, було створено Особливий авіаційний загін Осадного корпусу полковника Є. Коновальця. Він дислокувався на летовищі на ст. Пост-Волинський та здійснював бойові польоти на схід і на південь від Києва. Для кращої орієнтації на місцевості всі льотчики загону отримали мапи Київського району. Одна з них зберігалася у Фастові в помешканні колишнього льотчика Л. Скурського та була вилучена у 1930 р. під час арешту й обшуку органами ДПУ і згодом стала приводом для окремого розслідування36. Рештки розташованих у Києві кадрів 4-го і 5-го авіаційних дивізіонів залишились у підпорядкуванні штабу Повітряного флоту УНР.

Переважна більшість особового складу авіазагонів, які дислокувалися у Харкові, Полтаві та Чернігові, дезертирувала. Залишки 5-го Чернігівського, 6-го Полтавського та 7-го Харківського авіаційних дивізіонів протягом січня 1919 р. були захоплені радянськими військами. Зокрема, у Чернігові 12 січня 1919 р. до рук більшовиків потрапило 6 літаків (1 справний, інші потребували ремонту)37. Частина 6-го Полтавського авіаційного дивізіону, яка опинилися у складі Червоної армії, була перейменована на авіазагін 2-ї бригади 2-ї Української радянської дивізії38. Поодинокі пілоти полтавського підрозділу на чолі з сотником О. Жаховським залишилися у складі Дієвої армії УНР і незабаром влилися до 1-го Запорізького авіаційного загону.

Під час боротьби між П. П. Скоропадським і військами Директорії льотчики 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону залишалися у складі підпорядкованого гетьману 8-го Катеринославського корпусу і здійснили два розвідувальні польоти у розташування повстанців. Проте 1-й Запорізький авіаційний загін Катеринославського авіаційного дивізіону одразу і беззастережно перейшов на бік Директорії. Коли командування корпусу вирішило розірвати стосунки з гетьманським урядом і наказало підлеглим частинам вирушити у бік Криму на з’єднання з білогвардійськими військами, це розпорядження виконали лише кілька військовослужбовців дивізіону на чолі з сотником Іваном Калугіним. Командир дивізіону С. Заборовський і більшість його особового складу залишилися у Катеринославі та 12 грудня 1918 р. оголосили про перехід до військ Директорії39. Відтоді, фактично, почалася ліквідація цього підрозділу, в якому на початок грудня 1918 р. і без того залишалося не більше 10 старшин. 20 грудня 1918 р. з дивізіону вибуло два найкращих військових льотчики: сотник Анжельсон («захворів») та сотник Турчановський (дезертирував і був виключений зі списків)40. А вже 26 грудня 1918 р. до Катеринослава увірвалися анархістські загони Нестора Махна, який у той час був союзником радянської влади, й одразу захопили казарми Феодосійського полку, де розташовувався авіаційний дивізіон. Тут махновці знайшли три літаки, про які й доповіли радянському головнокомандувачеві41. За кілька днів підрозділи Дієвої армії УНР відбили місто у махновців, але від дивізіону залишилися тільки потрощені літальні апарати й авіаційне обладнання. Отже, 8-й Катеринославський дивізіон зник з реєстрів Повітряного флоту УНР.

Наприкінці січня 1919 р. усі розташовані у Києві авіаційні інституції та частини (4-й Київський, 5-й Чернігівський дивізіони) були евакуйовані до Козятина, а 3-й повітроплавний загін — до Бердичева42. З Козятина льотчики вже за кілька днів відбули до Вінниці, а наприкінці лютого

1919 р. — до Проскурова. Під час евакуації Вінниці у місті залишилися рештки Ескадри повітряних кораблів, кадр якої та єдиний справний літак «Ілля Муромець» 18 березня 1919 р. потрапили до рук червоноармійців і пізніше використалися у формуванні радянської авіації в Україні. Зокрема, колишній помічник командира ескадри сотник Яків Шаров з 20.06.1919 був призначений до Штабу повітряного флоту радянської України та згодом обіймав командні посади в РСЧА43.

Про проскурівський період Повітряного флоту УНР колишній начальник його канцелярії Петро Білон згадував: «До Проскурова прибули авіяційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і треніювати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіяційного майна, і про це дали знати галицькій літунській сотні, що стояла в Краснім, біля Львова (в тій сотні літуни були майже всі з України). І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли яких до 60 старих літаків та велику