Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Інші літаки служили довго та справно. Так, 14 квітня 1918 р. у Києві льотчики Єгоров та Вержбицький виконали показові польоти по півтори години кожний на літаках «Сопвич» та «Ньюпор» 23. З 7 до 21.05.1918 за наказом Штабу гетьмана П. П. Скоропадського Олександр Єгоров здійснив на «Румплері» (№ 362) кілька великих перельотів за маршрутом Київ-Єлісаветград-Катеринослав-Олександрівськ-Катеринослав-Єлісаветград-Київ 14.
Бойова частина загону, до складу якої належали військові льотчики Котов, Кротюк, Вноровський, Чудновський, Вержбицький та Качан, льотчики-дозорці Гербанівський, Покровский, Воробкало, дозорці Пономаренко, Єгоров II та Воробкало, брала участь у всіх бойових діях Запорізької дивізії на Лівобережній Україні та в Криму. Ці події частково освітлюють документи, нещодавно віднайдені російським дослідником М. Хайруліним, зокрема характеристики командира загону Олександра Єгорова за підписами отамана Олександра Натієва (командира Окремої Запорізької дивізії) та його начальника штабу Павла Вержбицького. У першій з них ідеться: «Знаю ротмистра Егорова за отважного лётчика, поставившего вверенный ему отряд на должную высоту при самых тяжёлых условиях. Своей работой принёс неоценимую пользу Родине, которая должна достойно отблагодарить его, выдвинув на более высокий пост». У другій із характеристик містяться не менш цікаві дані: «Дійсний Українець. Великий знаток свого діла. Весь час боротьби з большевиками оказував неоцінимі услуги не тілько в оному отряду, но і германським військам, позаяк у послідніх не було свого авіотряду». Збереглися також характеристики на військових льотчиків Ілларіона Кротюка та Павла Качана, які брали найбільш активну участь у боротьбі з більшовиками. Отаман О. Натієв так свідчив про діяльність військового льотчика І. Кротюка: «Хороший военный лётчик и работник всякого порученного ему дела. Человек честный с большим житейским опытом. Лично знаю его как отличного самостоятельного работника. Вплоть до взятия Харькова пр. Кротюк один производил боевую разведку ежедневно летая и несколько раз прилетал с разведки с пробоинами в аппарате, принося ценные сведения. Достоин выдвижения на более ответственную должность». Діяльність П. Качана охарактеризував Олександр Єгоров: «Мало балака — багато робе. Найкращій літун в отряді, честнейший человек і великій работник. В отряде наібільш проціовав чім всі другі. Всі своі сили и житя віддовав на боротьбу з більшивиками за Украіну забув зовсім о своей личной жизни» 15.
Легендарні льотчики, що у 1918 р. служили у складі Повітряного флоту УНР, Павло Качан та Іван Лойко, фото 1923 р.
Фото з фондів ЦДАГОУ
10 липня 1918 р., коли остаточно закінчилися бойові дії з більшовиками, льотчики Вноровський, Кротюк, Качан і Веселовський на літаках «Сопвич» №№ 1201 та 8176 дезертирували та перелетіли у розпорядження білогвардійської Добровольчої армії16.
База бойової частини у різні часи розташовувалась в Олександрівську, Катеринославі, Слов’янську, нарешті — на ст. Куземовка під Слов’янськом. Сюди ж за наказом від 15 липня 1918 р. було переведено з Києва і весь особовий склад 1-го Українського авіаційного загону.
Українська авіація у1918 рПісля повернення військ Центральної Ради до Києва почалося відтворення української авіації. 9.03.1918 інспектором Повітряного флоту УНР було призначено підполковника Віктора Павленка, однак через невідповідні особисті якості його довелося зняти з посади і 15.04.1918 замінити полковником Георгієм Горшковим — уральським козаком за походженням, одним із перших російських педагогів у галузі військової авіації, який добровільно вступив на українську військову службу. Йому підпорядковувались інспектор авіації, яким з 16.04.1918 був хорунжий Олександр Наконечний, та інспектор повітроплавання — полковник Микола Гинейко17.
Урядовець управління інспектора Повітряного флоту УНР Петро Білон згодом згадував про його діяльність навесні 1918 р.: «Розпочались розшуки авіяційного технічного майна, літаків, бомб та ін., а цього майна було досить в 3-му авіяційному парку та в майстернях при Київському Політехнікумі. В майстернях механіки щодня направляли і випускали по одному, а то й два літаки. В березні м. 1918 р. кожного дня можна було бачити, як наші українські літуни літали над Києвом і, звичайно, робили свою призначену роботу» 18.
Повітроплавання на той час вважалося застарілим різновидом збройних сил, а тому основні зусилля інспекторат Повітряного флоту УНР покладав на розбудову авіації. Згідно з наказом Військової офіції (Військового міністерства УНР) ч. 136 від 30.04.1918 було затверджено існування:
1. трьох управлінь інспекторів авіації (Київського, Харківського та Одеського районів);
2. 8-ми авіаційних дивізіонів, кожний у складі: управління, винищувального, розвідувального та 2-х гарматних загонів;
3. двох авіаційних парків (у Києві та Миколаєві)19.
Газетне повідомлення від 13 травня 1918 р. про запровадження в українській авіації знаків розрізнення (Киевская Мысль. — 13.05(30.04)1918. — № 74
Пізніше до цього списку додалися Ескадра повітрових кораблів «Ілля Муромець» і Одеська авіаційна школа, початок якій покладено 14 жовтня 1918 р. Слід також згадати, що у складі Українського флоту планувалося створення морської авіації під командуванням морського льотчика Вікторіана Качинського20.
Командири авіаційних дивізіонів підпорядковувалися своїм районним інспекторам, ті, у свою чергу, — єдиному інспектору авіації, нарешті, останній звітувався інспектору Повітряного флоту УНР. Формально вважалося, що всі авіаційні дивізіони почали формуватися 1.03.1918.
Загалом тоді існувало кілька різновидів авіації, які найкраще описав у своїх спогадах видатний льотчик Першої світової війни «Червоний барон» німець Манфред фон Ріхтгофен: «Якщо б я не став професійним винищувачем, то, швидше за все, був би піхотним льотчиком. Адже зазвичай відчуваєш задоволення, коли маєш змогу допомогти піхоті, робота якої — найважча. Льотчик може зробити багато що, аби допомогти піхотинцю.
