Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
8-9 лютого 1918 р. 1-й Український армійський авіаційний загін разом із іншими військами Центральної Ради залишив Київ. Один із льотчиків, за наказом С. Петлюри, розкидав з літака листівки із закликом до киян спокійно перетерпіти «господ більшовиків» та обіцянкою, що гайдамаки ось-ось повернуться до Києва та помстяться ворогам УНР 10.
Урядовець українізованого 5-го авіаційного парку
Іван Молоко, початок 1918 р Фото з приватної колекції автора
Після того, як більшовицькі війська остаточно зайняли Київ, їх командувач В. Антонов-Овсієнко призначив на посаду комісара авіації та повітроплавання України колишнього старшого механіка 3-го авіапарку Васильєва. Під його командування мали перейти всі авіаційні частини, парки та школи, розташовані на території України, включно з тими, які ще у січні 1918 р. вважалися складовою військ Центральної Ради. Зокрема: 1-й, 3-й, 5-й та 6-й авіаційні парки, рештки 6-го авіаційного дивізіону та інших українізованих авіаційних загонів, кадри льотної школи. У першому ж наказі комісар вимагав від підлеглих на всіх літаках перемалювати розпізнавальні знаки, замінивши їх на червоні кола 11.
Із документів штабу Васильєва видно, що рештки українських авіаційних частин, які перейшли в його розпорядження, швидко розпадалися і зникали. Так, командир 6-го (1-й Українського) винищувального авіаційного загону військовий льотчик В. Янченко втік на автомобілі, забравши із собою казну, печатки та документи підпорядкованої йому частини 12. За кілька днів по тому з посади командира 6-го авіаційного дивізіону було звільнено Р. Шоманського, а на його місце призначено військового льотчика Петровського. 1-й Український армійський авіаційний загін (який на чолі з О. Єгоровим відступив з Києва) перейменовувався на 1-й Український загін Радянської Республіки, а 1-й Український авіаційний гарматний загін взагалі підлягав розформуванню13.
Члени родини командира 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону сотника Олександра Єгорова біля його літака «Румплер», травень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
1-й Український армійський авіаційний загін, за радянською документацією, формально вважався таким, що перейшов на бік більшовицької влади, але це не відповідало дійсності. Насправді він разом із переформованими в Окрему Запорізьку бригаду військами Центральної Ради відступив у район Житомира та Бердичева, звідси на початку березня 1918 р. повернувся до звільненого українсько-німецькими військами Києва. 12 березня 1918 р. усі наявні українські частини були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію Армії УНР. До її складу увійшов і 1-й Український армійський авіаційний загін (у деяких документах і спогадах разом з офіційною назвою вживається й інша — «Запорізький»). На початку березня у розпорядження О. Єгорова було передано значну частину майна 3-го та 5-го авіаційних парків, а також літаки та майно 1-го Туркестанського корпусного та 8-го армійського
Механік та члени родини сотника Олександра Єгорова поряд з його літаком, травень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
авіаційних загонів, які розміщувалися у Києві та околицях. У бойовому реєстрі 1-го Українського авіаційного загону навесні 1918 р. перебували такі літаки:
— «Сопвич» № 1201 (переданий до загону ще на початку 1918 р.);
— «Сопвич» № 8176 (переданий 30.04.1918 з 3-го авіапарку);
— «Сопвич» № 8757 (переданий 30.04.1918 з 3-го авіапарку);
— «Сопвич» № 5336 (переданий 8.05.1918 з 3-го авіапарку);
— «Румплер» № 316 (переданий у березні 1918 р. з майстерень КПІ);
— «Румплер № 362 (переданий у березні 1918 р. з 8-го армійського авіазагону);
— «Бранденбург» № 6419 (переданий у березні 1918 р. з 1-го Туркестанського авіазагону);
— «Бранденбург» № 6467 (переданий у березні 1918 р. з 8-го армійського авіазагону);
— «Бранденбург» № 6724 (переданий у березні 1918 р. з майстерень КПІ);
— «Бранденбург» І № 6787 переданий 30.04.1918 з 3-го авіапарку без мотору);
— «Бранденбург» І № 6786 (переданий 8.05.1918 з 3-го авіапарку);
— «Ньюпор» XXIII (переданий 8.05.1918 з 3-го авіапарку);
— «Спад» № 1718 (переданий 8.05.1918 з 3-го авіапарку);
— «Анасаль» (був у загоні у березні-квітні 1918 р.);
— «Декан» (був у загоні у березні-квітні 1918 р.).
До складу загону протягом весни-літа 1918 р. належали такі літуни:
— Єгоров Олександр Іванович, сотник, військовий льотчик, командир загону;
— Кутєйніков Микола Анатолійович, сотник, військовий льотчик (з 1918 р. — в авіації Донської білогвардійської армії);
— Котов Олександр Васильович, сотник, військовий льотчик (з 1918 р. — в авіації Добровольчої білогвардійської армії);
— Чудновський Володимир, значковий, військовий льотчик;
— Качан Павло, хорунжий, військовий льотчик;
— Вноровський Ярослав, хорунжий, військовий льотчик;
— Кротюк Іларіон, хорунжий, військовий льотчик;
— Веселовський Валентин, значковий, військовий льотчик (з 1918 р. — в авіації Добровольчої білогвардійської армії);
— Крелль Артур, військовий льотчик (21.04.1918 залишив загін);
— Рябоконь, льотчик, козак;
— Вержбицький Петро Антонович, хорунжий, військовий льотчик (з 1918 р. — в авіації Добровольчої білогвардійської армії);
— Покровський Анатолій Васильович, сотник, льотчик-дозорець;
— Гребенівський Михайло Миколайович, сотник, льотчик-дозорець;
— Пономаренко Сергій Миколайович, значковий, дозорець;
— Поготовко Михайло Миколайович, значковий, льотчик-дозорець (згодом — в АУНР);
— Воробкало Вадим Діомідович, хорунжий, льотчик-дозорець;
— Мілашевський Сергій Йосипович, хорунжий, дозорець;
— Чечет Віктор Костянтинович, хорунжий, дозорець;
— Єгоров II Яков Яковлевич, хорунжий, дозорець;
— Борисов, льотчик-дозорець (13.04.1918 звільнений);
— Веселовський II, дозорець;
— Воронін, дозорець (21.04.1918 звільнений).
У Києві загін розділився: більша його частина на чолі з О. Єгоровим залишилася для доформування, а інша, озброєна щонайменше трьома літаками, ще 6 березня 1918 р. у складі Окремої Запорізької дивізії вирушила на протибільшовицький фронт.
Із наказів по загону
