Демократія - Кондоліза Райс

Спочатку і з племенами наша робота виявилася неефективною. Іракські племена, власне, не були племенами, як-от кікую в Кенії, що мають свою мову та етнічну історію. Це радше сильно структуровані родинні угруповання або клани, які підтримували лад і переймалися справами територіальних анклавів по всій країні. Найсильнішими були племена провінції аль-Анбар. Усього їх було близько 150.

Як і з армією, ми знали, що племена важливі для майбутнього Іраку. Спочатку ми мали намір залучити племена на чолі з Залмаєм Халілзадом до місії Джея Ґарнера. Зал народився в Афганістані й приїхав до США, щоб захистити докторську. Згодом він став громадянином і викладав у Колумбії. Він був нашим вельми успішним послом в Афганістані. Проте Ірак він також знав. Він уперше відвідав Багдад, коли за Рейґана працював у Держдепартаменті, а за Війни в затоці й потім очолював відділ політичного планування в Пентагоні. Люди в регіоні любили Зала. Я не вірю, що культурна належність визначається етнічним походженням, бо Зал був афганцем. Але щось таке в ньому було, що він як свій почувався з лідерами в Багдаді й вони ставилися до нього, як до свого. Якось я спитала його про це. «Ну, треба сидіти й пити чай — не поспішайте, поволі, — сказав він. — Так у Багдаді і так у Кабулі».

Ми хотіли, аби Зал використав таке ставлення до нього, щоб до урядування в повоєнному Іраку залучити різні фракції. У грудні 2002 року він очолив нашу роботу з іракською опозицією, беручи участь у кількох нарадах за кордоном, включно з опозиційною конференцією в Іракському Курдистані в лютому 2003 року. З початком війни працював у Туреччині, щоб визначити іракських лідерів удома й за кордоном, які могли б сформувати тимчасовий уряд, і він готовий був їхати до країни, щойно це дозволить безпекова ситуація.

Коли було призначено Джеррі Бремера, я пішла до президента й сказала, що нам слід продовжити місію Зала. Він вагався, бо щойно призначив Джеррі до Іраку з величезними повноваженнями. «Порадьтеся з Джеррі, — сказав він. — Мабуть, він погодиться». Я так і вчинила. Джеррі висловився проти, бо хотів сам залучати племена. Може, згодом знайдеться роль і для Зала.

Невідомо, чи спрацював би інший підхід. Не думаю, що Джеррі не міг працювати з племенами. Проте він був дуже зайнятий у Багдаді. І це не ті люди, котрих викликали до столиці. З ними треба пити чай там, де вони живуть.

Але це була не єдина проблема із залученням племен. Повстання в сунітських провінціях, котре підігрівала коаліція саддамівських офіцерів та розпущених армійців, знайшло багато союзників у племенах, які побоювалися вигнання. Стан дедалі погіршувався через появу сунітських терористів, що в Іраку назвалися «Аль-Каїдою». Їх очолив розумний і жорстокий Мусаб аль-Заркаві, і в сунітських провінціях розгорнулася шалена кампанія. Вони знайшли спосіб по можливості розселити племена і в разі потреби силувати й примушувати їх до співпраці.

Ми це добре побачили у Фаллуджі, де наша традиційна військова тактика виявилася нездатною протидіяти цим силам. Коли з'ясувалося, що ми нездатні зупинити насильство, племена стали ще більш толерантними до терористів. Ці грубі світські чоловіки не мали нічого спільного з релігійними зелотами Заркаві, але вони не збиралися ризикувати конфронтацією, коли ми не могли їх захистити.

Ба більше, наша військова тактика не поборювала терористів, але роззлощувала населення. Рейди із важким військовим спорядженням руйнували надто багато будинків і вбивали надто багато людей. Ми довідалися, що Саддам таких помилок не припускався. Якось арабський лідер запитав мене: «Нащо ви умиротворювали Фаллуджу? Саддам ніколи цього не робив. Він знав, що там контрабандисти, які торгують наркотиками та зброєю. Він їм казав: „Ви не чіпаєте мене, а я — вас“. Ось що ви мали зробити». Як я вже казала, навіть диктатори мають свої способи управління, а ми цього вчасно не збагнули.

Іноді наші зусилля марнувалися не у Вашингтоні, а через інциденти на місці. І найбільшої шкоди завдав випадок в Абу-Ґрейбі.

Дон журився на брифінгу в президента з приводу страшних подій в іракській в'язниці. «Я бачив фото, — сказав він. — І вони жахливі». Американські солдати брали участь у знущаннях і образах іракських в'язнів, і розповідь про це ось-ось з'явиться в новинах. Президент сказав, що ми визнаємо зловживання і покараємо винних. «Я просто не хочу плямувати репутацію і честь усіх наших людей», — сказав він сумно. Дон спитав, чи може перемовитися з президентом наодинці. Коли я повернулася до кімнати, президент сказав мені, що Дон подав у відставку. «Я не прийняв подання», — сказав він. І це слушно, бо Дон не винний у подіях в Абу-Ґрейбі. Проте ми так і не оговталися від наслідків цієї події. Світлини збереглися й посилили підозріливість і недовіру сунітів до США.

Промінець надії

Попри труднощі й прорахунки на політичному фронті спостерігався поступ. Джеррі Бремер допоміг багатьом іракським фракціям узгодити низку законів для урядування в країні. Перехідний адміністративний закон (ПАЗ) сформував базу для демократичного уряду і сформулював засади, що потім увійдуть до конституції. ПАЗ гарантував основні політичні права іракським громадянам, зокрема свободу слова, релігії та зібрань, а також накреслив процес передачі влади перехідному уряду з трьох гілок, що потім відповідатиме за розробку проекту конституції, який буде винесено на референдум.

Я була на седері вдома в ізраїльського посла Денні Аялона, коли мені подзвонили з ситуаційного центру. Телефонував Джеррі Бремер. «Готово, — сказав він. — Є всі підписи, і церемонія відбудеться у п'ятницю зранку після молитви. Будуть присутніми всі лідери з дружинами й дітьми. Дехто з кількома дружинами», — жартував він.

Я відчула сильний приплив емоцій. Небагато було випадків 2003 року, коли все в Іраку відбувалося як слід. Це була саме така ситуація. Я привітала Джеррі, котрому це далося нелегко. Хоча було запізно, я потелефонувала президентові. Він теж сприйняв усе емоційно. «Це їхній перший крок», — сказав він. А я про себе доповнила — бо демократії.

У п'ятницю вранці я чекала на телетрансляцію церемонії, але щось пішло не так, бо давно був час починати. Я вже збиралася телефонувати Джеррі, але він озвався сам.