Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Хто мужньо тримається на тортурах, той знаходить собі опору в усіх чеснотах. Одна з них, можливо, є тоді саме під рукою, вирізняється найбільше - терпеливість. Але тут присутня й мужність, бо терпеливість, несхитність, витривалість - її відгалуження. Тут і розважність: без неї годі прийняти рішення, яке радить нам якнаймужніше переносити те, чого не можемо уникнути. Тут і стійкість, яку ніщо не в силах похитнути, яка під жодним натиском не відступить від свого задуму. Тут, нарешті, все неподільне гроно чеснот. Усяку достойну дію вершить якась одна чеснота, але за згодою всіх інших. Отже, що схвалено всіма чеснотами, хоч би і здавалося, що в діло вступила лиш одна з них,- те бажане. Гадаю, не вважаєш бажаним лише те, що супроводиться насолодою та дозвіллям, що зустрічаємо, прибравши двері вінками. Деякі блага печальні з вигляду. Так само й деякі бажання не пожинають гучних схвалень юрби - їх ушановують, схиливши чоло. Думаєш, Регул не за власним бажанням повернувся до пунійців? Спробуй, уникнувши на хвилинку поглядів юрби, перейнятися духом великого мужа. Уяви собі в усій належній красі та величі образ доброчесності, яку слід ушановувати не ладаном і плетеницями квітів, а потом і кров'ю. Глянь на Марка Катона, коли він звертає до своїх благородних грудей найчистіші свої руки, щоб розірвати ще не надто глибокі рани. То що скажеш йому: «Зичу того, чого сам собі зичиш», чи «Співчуваю тобі», чи радше «Щасти тобі в твоєму ділі»? Тут мені спадає на думку наш Деметрій: спокійне, без наскоків фортуни життя він називає «мертвим морем». Не мати нічого такого, що сколихнуло б тебе, розворушило якоюсь небезпекою, якимсь нападом, де б ти міг випробувати силу твого духу, а лишень віддаватися застиглому, мов та гладінь, дозвіллю - це вже не спокій, а мертве безвітря. Стоїк Аттал полюбляв повторювати такі слова: «Я волію, щоб фортуна прийняла мене у свій табір, ніж у свої хороми. Я страждаю, але мужньо - і це добре. Я гину, але мужньо - і це добре». Послухай Епікура - той скаже: «Це солодко!» Все ж до такої почесної і суворої справи я нізащо б не приклав такого м'якого слова. Я згоряю, але не піддаюся. Чому б я не вважав це бажаним? Не те, що мене палить вогонь, а те, що він мене не перемагає. Нема нічого достойнішого, нічого прекраснішого, ніж доброчесність. І все те, що робиться з її волі,- благо, а значить - бажане.
Бувай здоров!
ЛИСТ LXVIII
Сенека вітає свого Луцілія!
Приєднуюсь до твого рішення: заховайся в дозвілля , але й дозвілля своє заховай. І знай: ти зробиш те, якщо й не за приписами стоїків, то вже напевно за їх прикладом. А втім, зробиш і за приписом, та й зможеш довести це сам собі й будь-кому іншому. Ми ж і не всякими державними справами велимо займатися, не завжди й не безконечно. До того ж ми вказали мудрецеві державу, яка гідна його,- весь світ. Отже, навіть відійшовши від справ, мудрець не відмежується від держави; скажу більше: покинувши свій закуток, він вийде, можливо, до величніших, розлогіших обріїв, а злинувши до небес, побачить, на якій низині ті сенаторські чи суддівські крісла, на яких він сидів. Добре запам'ятай собі таку річ: мудрець найдіяльнішим є саме тоді, коли перед його очима постане все небесне й людське. А тепер повернуся до поради, яку я давав тобі на початку,- щоб твоє дозвілля нікому не було відомим. Так ось: не варто муляти людям очі словами «філософія» чи «спокій». Подай свій намір якось по-іншому: покличся на слабке здоров'я, на нездужання й навіть на лінощі. Похвалятися дозвіллям - пусте марнославство. Деякі тварини, аби не віднайшли їх, заплутують свої сліди перед самою норою. Так і тобі треба повестися, коли хочеш позбутись постійних переслідувачів. Так воно вже є на світі: проминаємо те, що на виду, а нишпоримо там, де щось приховане, загадкове. Злодієві не дає спокою те, що під замком; що доступне, те видається нічого не вартим. Зломлювач минає незамкнені двері. Таким є назагал весь люд, таким є кожен невіглас: норовить прослизнути у приховане. Тому-то краще не хизуватися своїм дозвіллям. Але надто вже ховатися і зовсім не показуватись людям на очі - теж своєрідне хизування. Один зарився десь у Таренті, другий замкнувся в Неаполі, інший роками не виходить за поріг свого дому. Цілу юрбу збирає довкола своєї особи той, хто своє дозвілля перетворив на легенду.
Ти не для того відійшов на дозвілля, щоб люди говорили про тебе, а для того, щоб ти сам із собою говорив. Запитаєш, про що? А про те, чим так радо гостримо язики, обмовляючи інших,- про себе погано говори сам з собою: так привчишся і мовити, й вислуховувати правду. Але найпильніше розмірковуй над тим, у чому відчуваєш найбільшу свою слабість. Кожен добре знає вади свого тіла. Отож, один розвантажує свій шлунок блюванням, другий, навпаки, підтримує його частою їжею, третій, час од часу голодуючи, мовби вичерпує з себе зайве, висушує тіло. Кому дошкуляє біль у ногах, той утримується від вина й купалень. Запобігаючи тому, що нас часто непокоїть, ми недбалі до всього іншого. Забуваємо, що й наш дух має свої нездорові ділянки - треба подбати й про них. Чим я зайнятий на дозвіллі? Лікую свою болячку(2). Коли б я показав тобі набряклу ногу, посинілу руку або стягнуте сухими жилами стегно, ти б дозволив мені не рухатися з місця й лікувати хворобу. Але ж небезпечніша недуга - та, якої не покажеш: у душі назбиралося слизу, душа запалилася. Тільки, прошу тебе, не треба похвал, не треба окликів: «От хто великий муж! От хто, знехтувавши світом, засудивши все божевільне в людському житті, геть утікає від нього!» - Нічого я не засудив, окрім самого себе. І дарма б ти загостив до мене в надії на якусь користь. Помилився б той, хто б сподівався тут на якусь допомогу: не лікар у тій оселі, а хворий. Волію, щоб ти сказав на відході: «Я гадав зустріти щасливу, вчену людину, вже й вуха нашорошив, та ошукався - нічого не побачив, нічого не почув із того, що виправдало б мої надії, заради чого б я повертався». Якщо ти й подумаєш, і скажеш таке, то, значить, твої відвідини
