Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
Приховання злочинця може полягати, наприклад, у наданні йому притулку, у зміні його зовнішнього вигляду, у забезпеченні його підробленими документами тощо. Під прихованням знарядь і засобів вчинення злочину слід розуміти, наприклад, розміщення зазначених предметів у схованках, зміну їхнього зовнішнього вигляду або знищення. Приховання слідів злочину — це, як правило, зміна чи знищення первісного вигляду обстановки місця вчинення злочину, знищення залишених злочинцем предметів, відбитків взуття, відбитків пальців, виправлення вм’ятин на автомашині, замивання плям крові на одязі тощо.
Приховування може бути вчинене шляхом як фізичних, так і інтелектуальних дій, хоча деякі автори вважають, що приховування може відбуватися тільки шляхом фізичних дій[322]. Прикладами вчинення приховування шляхом інтелектуальних дій можуть бути випадки самообмови чи інших неправдивих повідомлень з метою навести органи правосуддя на помилковий слід і не дати можливості справжньому злочинцю сховатися, випадки надання порад злочинцю про те, де і як «безпечніше» укритися, сховати знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, одержані злочинним шляхом.
Разом з тим, слід мати на увазі, що приховуванням визнається не будь-яке фізичне чи інтелектуальне сприяння злочинцю, а тільки таке, що дійсно ускладнює викриття злочину. Незначна допомога злочинцю, що не мала на меті посприяти прихованню вчиненого ним злочину, і фактично така, що не зробила таке сприяння, складу приховування не утворює.
Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, свідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.
Приховання предметів, одержаних злочинним шляхом, може виражатися зокрема, у наданні приховувачем місця у своїй квартирі для збереження викраденого майна, у наданні злочинцю допомоги у транспортуванні цього майна в місця укриття та в інших подібних діях.
Не можуть розглядатися як приховування дії, спрямовані на безоплатне користування «плодами» злочину, оскільки об’єктивне приховання предметів, одержаних злочинним шляхом, не обумовлено при цьому спеціальною метою — укрити злочин. В окремих випадках при відповідній поінформованості осіб, які користуються «плодами» злочину, могла б наступити відповідальність за недонесення, але така відповідальність у чинному КК відсутня.
Існують певні складності при розмежуванні приховування, що виражається в укритті предметів, одержаних злочинним шляхом, від придбання, отримання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом. У юридичній літературі є поширеною думка, відповідно до якої придбання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом, розглядається як спеціальний вид приховування[323]. Однак ці діяння мають істотні розбіжності. Головне з них полягає в різному характері відношення винного до предметів злочину: якщо при приховуванні ці предмети ховаються (ховаються у схованках, знищуються, піддаються видозміні тощо), то при придбанні і збуті майна, свідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вони реалізуються (споживаються, обмінюються, продаються тощо).
Придбання майна, свідомо одержаного злочинним шляхом, — оплатне (купівля) чи інше компенсаційне (відплатне — обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання такого майна. Отримання майна, свідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок). Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, — це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі (продаж, дарування, обмін тощо). Зберігання майна, свідомо одержаного злочинним шляхом, — більш-менш тривале володіння майном, у процесі якого винний зберігає контроль над ним. Воно може знаходитися при ньому, в його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винному місці[324].
Маючи на увазі можливість вчинення приховування шляхом інтелектуальних дій, слід чітко відмежовувати цей злочин від таких суміжних з ним складів, як, наприклад, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК), завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК), відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК), перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК), розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК).
Якщо метою приховування є укриття злочину, то метою зазначених злочинів можуть бути й інші бажані результати. У тому ж разі, якщо мета збігається, вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 383–387 КК України, слід розглядати лише як засіб вчинення приховування. У цих випадках кваліфікація має відбуватися за сукупністю статей, що передбачають відповідальність за приховування й інший відповідний злочин проти правосуддя (ідеальна сукупність).
Важливо підкреслити, що приховування кваліфікується за сукупністю з іншими злочинами, якщо воно додатково охоплюється ознаками якого-небудь іншого злочину (крім потурання), наприклад, якщо приховування пов’язане з незаконним носінням чи зберіганням зброї або вчинено службовою особою. В останньому випадку приховування (такому, як і придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом) завжди кваліфікується за сукупністю зі зловживанням владою або службовим становищем.
Так, заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови завдання істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів — за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364 КК України
