Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Щодо тих достоїнств, якими наділені рослини й тварини, то вони смертні, а тому нетривкі, минущі, непевні: можуть рости, можуть опадати, отже, й ціна їм не одна й та ж сама. Людські ж достоїнства, людські чесноти підлягають лиш одній мірі, бо є лишень один розум, прямий і простий: ніщо не може бути божественнішим від божественного, небеснішим від небесного. Все смертне здрібнюється, падає, стирається, росте, вичерпується, знову виповнюється. Від такої невизначеності - й нерівність усього смертного. В божественного, навпаки, одна природа. А що таке розум, як не частка божественного подиху(3), що проникла в людське тіло? В такому разі, якщо розум божественний, а жодне благо не буває без розумного начала, то всяке благо - божественне. Оскільки ж немає різниці між божественними речами, то немає її також між благами. Отже, рівними між собою є і радість, і мужня, терпелива стійкість у тортурах. Адже в обох випадках - однакова велич духу, лише в одному вона погідна й весела, у другому - войовнича, напружена. Хіба ж, на твою думку, не в однаковій мірі наділені мужністю той, хто завзято здобуває ворожі стіни, і той, хто з великою терпеливістю витримує облогу? Подивляємо Сціпіона(4), великого мужа, який оточує і скоряє Нуманцію, змушуючи її захисників накласти на себе непереможні руки, але й подивляємо великий дух обложених, які знають, що не може бути запертим той, для кого відкритий шлях до смерті, великий дух тих, хто гине в обіймах свободи. Так само рівні між собою й інші достоїнства: спокійність, щирість, щедрість, постійність, урівноваженість, терпимість, бо ж під ними спільна основа - доброчесність, завдяки якій наш дух завжди прямий, незламний.
«Виходить, немає різниці між радістю і несхитною терпеливістю під час тортур?» - Жодної, якщо говорити про самі чесноти, і велика,- коли йдеться про обставини, в яких проявляються ті чесноти. В одному випадку бачимо дух у його природному стані: він погідний, розслаблений; в другому - його гнітить біль, що супротивне природі. Відстань між тими обставинами може бути величезною, але міра доброчесності всюди рівна. Одне слово, доброчесність - річ незалежна від усього зовнішнього: за важких, прикрих обставин вона не стає гіршою, за сприятливих і веселих - кращою. Значить, вона завжди мусить бути однакова. Адже і в тому, і в іншому випадку все, що робиться, робиться у рівній мірі розважно, у рівній мірі правильно, у рівній мірі чесно. Тим-то всі блага - рівні: не можна сказати, що хтось поводив себе краще у радості, хтось інший - під час тортур. А якщо з двох речей ні одна, ні друга вже нічим не може стати кращою, значить, вони рівні між собою. Бо коли б на доброчесність могло впливати щось зовнішнє, применшуючи її або примножуючи, то чесне не могло б уже бути єдиним благом. Інакше про саму чесність уже б не могла йти мова. Запитаєш, чому? Відповім: бо ніщо не може бути чесним, що робимо проти волі, з примусу. Будь-яка чесна дія - добровільна. Додай до неї ледарство, нарікання, ухиляння, страх - і вона втратить те, що в ній найкраще: приємність самої дії. Чесним не може бути й те, що не є вільним: де страх - там неволя. Що чесне, те завжди безпечне, спокійне. А коли воно щось відкидає, щось оплакує, щось уважає злом, то відразу ж зазнає збурення, розладу з самим собою: в один бік його пориває подоба справедливості, в другий - побоювання біди. Отже, хто зважився на чесний вчинок, хай не вважає злом посталі на шляху до того вчинку перешкоди, навіть коли визнає їх прикрими,- хай діє охоче, згідно зі своєю доброю волею. Бо ж усе чесне, ще раз кажу, не відає наказу, примусу, воно щире, без жодної домішки зла.
Я знаю, чим мені тут можна дорікнути: «Хочеш переконати нас у тому, що немає різниці,- чи втішатися радістю, чи, простягтись на дибі, втомлювати своєю терпеливістю ката?» - Я міг би заперечити, покликавшись на Епікура: мудрець, мовляв, навіть коли б він пікся у Фала-рідовім бикові(5), вигукне: «Мені приємно, бо це мене зовсім не стосується!» То що ж тут дивуватися, що я вважаю рівними блага того, хто приліг до бенкету, й того, хто стійко переносить муки, що ж тут, кажу, дивуватися, якщо навіть Епікур - неймовірна річ! - стверджує, що й пектися - насолода? Та скажу по-іншому. Між радістю і болем різниця, зрозуміло, величезна. При можливості вибору, її буду прагнути, його - уникати. Адже вона природна, він - протиприродний. Під тим оглядом відстань між ними справді мов од землі до неба. Коли ж мова про чесноту, то вона завжди однакова - чи то крізь радісне їй випадає іти, чи крізь печальне. Жодного значення не мають ні страждання, ні біль, ані будь-які прикрощі: доброчесність височить над ними. Як сонце затемнює своїм сяйвом дрібні смолоскипи, так і доброчесність своєю величчю прибиває, розпорошує всілякі болі, тяготи, кривди, й де тільки вона заблисне, там одразу згасає все те, що чуже їй. Хоч би які на неї впали біди, вона безслідно поглине їх, як перелітну зливу - море.
А щоб ти пересвідчився, що це саме так, то зверни увагу на доброчесну людину: вона завжди поривається до всього прекрасного. І хай дорогу перетне їй кат, хай мучитель наготує розпечене залізо,- вона стоятиме на своєму й думатиме не про те, що доведеться перетерпіти, а що потрібно робити, і тій роботі, якщо вона почесна, довіриться так, як довіряється комусь порядному й доброму: вважатиме її корисною для себе, безпечною, щасливою. Почесне, хоч тернисте й обтяжливе діло сприйматиме, як сприймає доброчесну людину, що знесилена, виснажена вбогістю або вигнанням. А тепер візьми доброчесну
