Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

Нового удару ординцям завдав великий князь литовський Вітовт (1392—1420 рр.), який очистив від них межиріччя Дніпра й Дністра, очолив походи проти Криму, у пониззя Дону[24]. У результаті цих успіхів були засновані українські міста: Одеса (Коцюбіїв, Качибей, Хаджибей), Миколаїв (Вітовка), Каховка (Тавань), Херсон (фортеця Св. Іоанна). Саме Вітовт домігся і формальної відмови хана Ачи-Ґірея (Хаджи-Ґірея) від Черкас, Звенигородки та інших міст, врешті, всього регіону, де розташований і Корсунь. Це привело до відродження ряду міст іще часів Київської Русі, та, на жаль, воно було перерване турецьким нашестям. Османська імперія підкорила Крим у 1475 р., а на початку 80-х рр. XV ст. остаточно все Північне Причорномор'я, перетворила на своїх васалів Кримське ханство, Молдавію, а пізніше й ногайські орди, котрі перекочували в українські степи зі сходу в середині XVI ст. Татари вчинили ряд неймовірно тяжких для України наскоків на Львів, Галич, навіть на Київ, що після нападу і взяття його Менглі-Ґіреєм у 1482 р. опинився у гіршому становищі, ніж після нашестя Батия. Здавалося, прийшла остання година для України й українців. Але український народ, хоч і перебував під владою кількох іноземних держав, спромігся на формування своїх збройних сил, котрі стали щитом від ординців, а потім й інших ворогів, і створив власну Українську державу. Український народ дав світові славне запорозьке козацтво.

сторія козацтва завжди привертала до себе увагу дослідників. Однак за російської влади після творів Дмитра Яворницького та Михайла Грушевського наукова розробка історії козацтва фактично припинилася з волі імперської влади. Тільки в незалежній Українській державі знову розгорнулися широкі наукові дослідження, що дали змогу відповісти на ряд важливих питань з історії козацтва[25]. Нагадаємо деякі важливі факти з козацької минувшини.

Слово «козак» прийшло зі сходу і в перекладі з тюркських мов означає «вільна озброєна людина». Не торкаючись питання про тюркських козаків, вкажемо, що це слово прижилося в Україні й ним стали називати представників особливого стану, який був вільним і мав лише один обов'язок — військову службу. Причинами створення українського козацтва були: необхідність боротьби проти агресії Кримського ханства та Османської імперії; посилення релігійного та феодального гніту в Польщі та Великому князівстві Литовському; необхідність освоєння розкішних українських степових земель. Хоча переважну більшість козаків становили вихідці з селян та міських низів, однак серед них були й шляхтичі, навіть князі. В основному запорожцями були українці (близько 90 відсотків), хоча до Війська Запорозького приймали всіх охочих, аби тільки був православним або вихрещувався в православну віру. Тому серед козаків була певна група осіб і неукраїнського походження (поляки, молдавани, росіяни, татари тощо), але вони швидко українізувалися, а вже їхні діти й онуки практично нічим не відрізнялися від основної маси запорожців.

Перша згадка про запорозьких козаків датована 1489 р., другу згадку маємо під 1492 р., а потім ціла лавина даних про козаків ринула зі сторінок історичних джерел.

Запорозькі козаки не тільки воювали проти ворога, а й активно займалися рибальством, полюванням, різними промислами, заселяли й освоювали широкі українські степи від Дністра до Сіверського Дінця. Вздовж Дніпра та Південного Бугу й численних річок, що в них впадали, козаки засновували свої «уходи» — поселення та місця промислів. Ці «уходи» спочатку були сезонними. Тут козаки перебували в теплу пору року, а коли наставали зимові холоди, вони підіймалися вгору Дніпром, перебували зиму в таких містах, як Київ, Канів, Черкаси, залишаючи на Низу мінімальну кількість людей. Як показали результати люстрації (ревізії) 1550 р. королівських земель у Наддніпрянщині, козацькі «уходи» йшли по Дніпру до Тавані (Каховки) та вниз Південним Бугом, вкриваючи густою мережею притоки цих обох річок, зокрема Самари, Орелі, Інгульця. Характерно, що основними «тиловими» базами козаків були такі міста, як Київ, Черкаси, Канів та деякі інші. Поблизу них козаки охоче купували землі, заселяли їх. Природно, що козацька колонізація йшла слідами їхніх предків доби Київської Русі та так званої литовської доби, і поширювалася не тільки на південь, а й на схід та захід, захопивши й Надросся.

Перший удар татар приймали на себе, звичайно, козаки-низовці, але цього часто було недостатньо, і доводилося думати про нові оборонні лінії, котрі мали захищати Україну від татарських набігів, як колись від половців. (До речі, поблизу Корсуня проходив сумнозвісний Чорний шлях — одна з найважливіших трас ординських наскоків.) Про це все більше турбувалася і шляхта Великого князівства Литовського, яка просувалася вслід за козаками і прагнула забрати собі освоєні ними землі. Інколи й сама шляхта чи королівські або магнатські урядовці брали участь в обороні краю та колонізації українських земель.

У 1558 р. почалася Лівонська війна, котру розв'язала Московська держава. Її союзником у той час нерідко був кримський хан, який завдавав великої шкоди Україні своїми набігами. Ворожі дії Москви штовхнули Велике князівство Литовське в обійми Корони Польської. Внаслідок Люблінської унії 1569 р. утворилася Польсько-Литовська держава — Річ Посполита (дослівно — республіка). Більшість українських земель відійшло до складу Польщі. Тому питання оборони південних рубежів стало болючим для членів уряду у Кракові — тодішній столиці Польщі.

У 1570 р. було проведено ревізію Київського замку. Вона констатувала, що чимало міст Київського воєводства занедбані й це ставить під загрозу