Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

122. ... Справді, збереження особистих даних заявників не можна прирівнювати до висловлення підозр. Утім їхнє відчуття, ніби до них не ставляться як до невинуватих, загострюється через те, що їхні дані зберігаються так само без обмеження строку, як і дані засуджених, тоді як дані тих, кого ніколи не підозрювали в учинені правопорушення, підлягають знищенню...

124. ... збереження даних незасуджених осіб може бути особливо шкідливим у випадку неповнолітніх — таких як перший заявник, — з огляду на їхнє особливе становище та важливість їхнього розвитку й інтеграції в суспільство ... Суд вважає, що захистові неповнолітніх від будь-якої шкоди, якої їй може бути завдано внаслідок збереження органами влади даних особистого характеру щодо них після їхнього виправдання у кримінальних справах, належить приділити особливої уваги. Суд поділяє думку Наффілдської ради (Nuffield Council) з приводу впливу, який справляє на молодих людей безстрокове збереження матеріалу їхніх ДНК, та зауважує стурбованість Ради стосовно того, що застосовувані правила призвели до того, що дані про молодих людей і представників етнічних меншин, які не були засуджені ні за які злочини, в базі даних мають непропорційно високу частку...

125. Насамкінець Суд вважає, що неконкретний характер повноважень щодо збереження відбитків пальців, зразків клітинного матеріалу і профілів ДНК осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів, але не засуджених за них — таких, як були застосовані у випадку цих заявників, не забезпечує справедливого балансу між конкурентними суспільними і приватними інтересами, і що держава-відповідач переступила всякі прийнятні межі розсуду у зв'язку з цим. Отже, оскаржуване збереження є непропорційним втручанням у право заявників на повагу до приватного життя і не може бути визнаним за необхідне в демократичному суспільстві.

«Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v United Kingdom), 18731/91, 8 лютого 1996 року.

66. ... згідно з наказом, на початку допитів у поліції перед обвинуваченим постає основна дилема стосовно його захисту. Якщо він вирішить мовчати, щодо нього можуть бути зроблені негативні висновки відповідно до положень цього наказу. З іншого боку, якщо обвинувачений віддасть перевагу тому, щоб порушити мовчання під час допитів, він наражається на ризик зашкодити своєму захистові, при цьому не обов’язково усунувши можливість того, що стосовно нього будуть зроблені негативні висновки.

За таких умов поняття справедливості, закріплене в статті 6, вимагає, щоб обвинувачений мав можливість скористатися допомогою захисника вже на початкових етапах допитів у поліції. Відмова в доступі до адвоката упродовж перших 48 годин поліційних допитів у ситуації, коли правам захисту може бути завдано непоправної шкоди, — хоч би яким було виправдання для такої відмови, — є несумісною з правами обвинуваченого, які надає йому стаття 6...

68. І справді, як це підкреслив уряд, коли заявник зміг проконсультуватися зі своїм адвокатом, йому порадили продовжувати мовчати, і впродовж судового розгляду заявник вирішив не давати свідчень і не викликати свідків від свого імені. Однак Суд не зобов’язаний робити припущення, якою була б реакція заявника чи якою була б порада захисника, якби в доступі до нього не відмовили на цьому початковому етапі. За таких обставин на заявникові, безперечно, позначилася відмова в доступі до захисника та втручання у права захисту, що випливало з цієї відмови. Думка Суду щодо зроблених висновків не змінює цього...

70. Отже, було порушення пункту 1 у поєднанні з пунктом 3 (c) статті 6 Конвенції стосовно відмови заявникові в доступі до захисника упродовж перших 48 годин тримання в поліції.

«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98,16 жовтня 2001 року.

47. ... після спірного 24-годинного періоду в доступі до адвоката заявникові більше не відмовляли. Той факт, що адвокат приїхав на зустріч зі своїм клієнтом лише через день по тому, не був наслідком якось перешкод з боку органів влади...

48. ... під час допиту заявника співробітниками поліції протягом 24 годин відтермінування залучення захисника ніяких інкримінаційних зізнань він не зробив. Перші такі зізнання він зробив під час допиту в другій половині дня 22 жовтня 1990 року, коли йому більше не відмовляли в можливості звернутися до свого адвоката. Так само не зроблено будь-яких висновків із тверджень чи умовчання з боку заявника під час перших 24 годин, як це було в справі «Джон Мюррей». Суть скарги заявника полягає не в тому, що йому відмовили в отриманні консультації юриста, яка б дала йому можливість зробити вибір між мовчанням і участю в поліційних допитах, а в тому, що він дав інкримінаційні свідчення після закінчення періоду відстрочки та прибуттям прибуття свого адвоката. Отже, Суд не переконаний, що відмову в доступі впродовж цього початкового періоду можна за таких обставин розглядати як порушення прав заявника за пунктами 1 та 3 (с) статті 6 Конвенції.

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року.

131. Велика палата не бачить підстав не погодитися з висновком Палати про те, що недоступ заявника до адвоката під час його тримання під вартою в поліції негативно позначилося на його праві на захист. Велика палата згідна з мотивуванням Палати, а саме:

«... У цій справі заявника, який перебував під вартою в поліції в Туреччині протягом майже семи днів — з 16 лютого 1999 року по 23 лютого 1999 року — допитували співробітники сил безпеки, прокурор і суддя Суду національної безпеки. Упродовж цього періоду він