Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

39.17. Під час проведення аукціону (тендера) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендера).

У Податковому кодексі розмежовано поняття «звичайної ціни» та «ринкової ціни» на товари (роботи, послуги). Визначення звичайної ціни міститься в пп. 14.1.71 цього Кодексу, відповідно до якого під звичайною ціною слід розуміти «ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом». Вважається, що якщо не доведено зворотне, звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, тобто «цін, за якими товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах» (пп. 14.1.219 Податкового кодексу). Окремо також визначені поняття «звичайної процентної ставки за депозит (вклад)» та «звичайної ставки проценту за кредит». Таким чином, Податковий кодекс прирівнює звичайну ціну до ціни договору та відповідно ринкової ціни, крім випадків, прямо встановлених цим Кодексом, і якщо не доведено зворотне. Загалом ст. 39 Податкового кодексу розширює положення, які містилися в п. 1.20 Закону «Про оподаткування підприємств».

39.1. У цьому пункті закріплюється загальне правило, за яким звичайна ціна збігається з договірною ціною, що в більшості випадків відповідає реаліям господарських операцій. Однак слід розуміти, що за певних умов договірна ціна може не відповідати ринковій ціні або бути відсутньою внаслідок впливу на неї таких чинників, як юридична чи фактична залежність однієї особи від іншої або обох осіб від третьої особи, існування специфічних економічних (комерційних) умов або примусового відчуження майна. Тому цим пунктом встановлюється перелік операцій, до яких застосовуються ринкові ціни.

Застосування звичайної ціни до бартерних операцій обумовлено тим, що така господарська операція може не передбачати фіксацію ціни в договорі внаслідок «проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору» (пп. 14.1.10 Податкового кодексу). Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору, проте «якщо за умовами господарського договору сплата грошових коштів не передбачається, то до такого договору частина 3 статті 180 Господарського кодексу в частині ціни як істотної умови застосовуватись не може, оскільки зазначення ціни в такому договорі не створює прав та обов’язків сторін»[39]. У зв’язку з цим для визначення ціни такої операції для цілей оподаткування застосовується категорія звичайної ціни.

Застосування обумовлено тим, що взаємовідносини між такими особами можуть впливати на умови або економічні результати та відповідно на договірну ціну між ними, що призводить до відхилення ціни договору від рівня ринкових цін. Під пов’язаними особами слід розуміти «юридичні та/ або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють» і які відповідають будь-якій з ознак, встановлених пп. 14.1.159 Податкового кодексу. Поняття контролю має широке застосування при визначенні того, чи є особи пов’язаними, і включає як безпосередній, так і опосередкований контроль (через інших пов’язаних осіб), охоплюючи такі якісні характеристики, як володіння та вплив. Зокрема, до таких осіб відносяться материнські компанії (пп. 14.1.103 Податкового кодексу) та юридичні особи, які знаходяться під контролем таких осіб; юридичні особи, які контролюються однією і тією материнською компанією; платник податку та фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль над таким платником податку; платник податку та посадова особа платника податку уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім’ї; учасники об’єднання підприємств та інші платники податку, які відповідають вимогам пп. 14.1.159 Податкового кодексу.

Використання цін, відмінних від ринкових, в операціях з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші, ніж основна ставки податку на прибуток, або не є платником податку, може бути інструментом ухилення від сплати податку або неправомірного зниження податкових зобов’язань, тому застосування звичайних цін в операціях між такими платниками податку спрямовано на забезпечення справедливої сплати податкових зобов’язань. Ця норма стосується як юридичних (у тому числі нерезидентів), так і фізичних осіб (крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності).

До інших випадків застосування звичайних цін, визначених цим Кодексом, відносять, зокрема, але не виключно, деякі операції із заставленим майном (пп. 92.1 Податкового кодексу), деякі операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги (пп. 135.5.4 Податкового кодексу), визнання витрат подвійного призначення при страхуванні певних видів ризиків (140.1.6 Податкового кодексу), обчислення первісної вартості об’єктів основних засобів (п. 146.7-146.10 Податкового кодексу), деякі операції з відчуження об’єктів основних засобів (п. 146.14 Податкового кодексу), оцінка вартості об’єкта нерухомості, що купується разом із землею (п. 147.3 Податкового кодексу), визначення доходу, отриманого внаслідок продажу або іншого відчуження землі (п. 147.5 Податкового кодексу), продаж неприбутковою організацією товарів, виконання робіт, надання послуг (п. 157.15 Податкового кодексу), безоплатне отримання товарів, робіт, послуг (пп. 164.2.17, п. 189.1 Податкового кодексу), нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі (п. 164.5 Податкового кодексу), визначення вартості застрахованого майна та розміру шкоди при страховій виплаті (п. 165.1 Податкового кодексу), здійснення натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам (п. 189.1 Податкового кодексу), продаж вживаного транспортного засобу (п. 189.3 Податкового кодексу). При таких операціях звичайна ціна переважно застосовується як нижня границя оцінки вартості відповідних операцій.

Іноді визначення звичайної ціни є неможливим через відсутність ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг), унікальність функцій, які виконують сторони операції, застосування цінних нематеріальних активів та інші випадки, які зумовлюють відсутність можливості використовувати інформацію про ціни в операціях між непов’язаними особам у зіставних умовах на відповідному ринку. У такому випадку цей Податковий кодекс відсилає до загального правила, яким встановлено, що звичайна ціна збігається з договірною ціною.

39.2. Методи визначення звичайної ціни для цілей оподаткування встановлені на основі міжнародної практики з урахуванням Методики трансферного ціноутворення