Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

39.11. Цим пунктом встановлюються офіційні джерела інформації, які можуть використовуватися при визначенні звичайних цін. Цей перелік не є вичерпним. Такі джерела інформації дозволять всебічно та об’єктивно визначити рівень звичайної ціни.

Звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов’язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг)[48]. Необхідно враховувати, що, за даними Держкомстату України, відсутня інформація про ціни, а доступна інформація лише щодо індексів цін.

Термін «офіційні джерела інформації» не визначено на законодавчому рівні. Для визначення джерел інформації, що визнаються офіційними в установленому порядку, для цілей цього пункту Кодексу можна використовувати положення Закону України від 1992 р. № 48 «Про інформацію», в якому в загальному вигляді визначені джерела інформації, Закону України від 1992 р. № 43 «Про державну статистику» та інших законодавчих актів.

39.12. Ця норма спрямована на прирівнювання звичайної ціни до ціни, отриманої під час примусового продажу (відчуження) товару за умови такого продажу (відчуження). Примусове виконання рішень здійснюється відповідно до Закону України від 21.04.99 р. № 606 «Про виконавче провадження» і покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України[49]. До заходів примусового виконання рішень, зокрема, відносяться звернення стягнення на майно боржника, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; накладення арешту на таке майно, вилучення, передача його на зберігання та реалізація такого майна в порядку, встановленому законодавством[50]. Продаж (відчуження) майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації (крім нерухомого майна), здійснюється у порядку, затвердженому наказом Мін’юсту України від 15.07.99 р. № 42/5. Положення про порядок реалізації арештованого нерухомого майна затверджено наказом Мін’юсту 27.10.99 р. № 68/5. Продаж (у тому числі примусовий) та відчуження заставленого майна здійснюється згідно із Законом України від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу».

39.13. Норми цього пункту Кодексу спрямовані на усунення можливих шляхів мінімізації податкових зобов’язань шляхом заниження ціни продажу товарів (робіт, послуг) нижче їх закупівельної (митної) вартості. До прийняття цього Кодексу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає застосування положень Митного кодексу України для визначення рівня звичайних. Тому митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не могла бути визнана достатнім обґрунтуванням рівня звичайних цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України[51]. На відміну від п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цим Кодексом передбачено використання митної вартості як одного з елементів визначення рівня звичайної ціни.

39.14. Цим пунктом Кодексу покладається обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни на орган державної податкової служби. До завдань органів державної податкової служби, крім іншого, відноситься здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі)[52]. Для доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни (податкової оціночної вартості), орган державної податкової служби звертається із заявою (позовною заявою) до суду.

Цей пункт спрямований на збалансування інтересів держави і платника податку, зобов’язуючи платника податку обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на обов’язок органу державної податкової служби доводити невідповідність ціни договору (правочину) звичайним цінам, тим самим встановлюючи обов’язковий диспозитивний принцип для платника податку.

39.15. Цим пунктом встановлюються дії органу державної податкової служби в разі виявлення невідповідності цін, застосованих платником податку, рівню звичайних цін за результатами податкової перевірки. Повноваження органів державної податкової служби в разі встановлення фактів невідповідності використаних платником у податковому обліку цін звичайним цінам регулюються Законом України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та іншими законодавчими актами. Податкові органи є органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу[53]. При цьому активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду[54].

П. 86.8 цього Кодексу встановлює, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки — приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки — протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Важливою нормою є те, що відхилення договірних цін у податковому обліку платника податку від звичайних цін у бік збільшення або зменшення менше ніж на 20 відсотків не є підставою для невизнання таких цін для цілей оподаткування. Встановлення таких положень відповідає світовій практиці та практиці застосування звичайних цін для цілей Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР