Демократія - Кондоліза Райс
Урібе серйозно ставився до своєї обіцянки президенту Бушу вполювати лідерів ФАРК, і десятки партизанів вищого й середнього рівнів були нейтралізовані в наступні роки. У столиці Венесуели мисливці за головами захопили лідера ФАРК Родріґо Гранду, що викликало одну з кількох суперечок поміж сусідами. Насправді Урібе наполягав, що президент Венесуели Уґо Чавес надає притулок ФАРК і дозволяє використовувати свою територію для організації нападів на Колумбію. Чавес заперечував ці звинувачення, але докази були на користь версії Урібе. Під час транскордонного рейду в Еквадор (що призвело до розриву дипломатичних стосунків із цією країною) Колумбія вбила Рауля Реєса, одного з керівників ФАРК. Армія відновила його лептоп, у якому зберігалися документи про венесуельську підтримку марксистським повстанцям. Каракас заперечив цю заяву, але США підтримали Урібе.
Суперечка між колумбійським президентом і Чавесом мала й ідеологічний характер. Я пригадую першу зустріч із запальним венесуельським популістом на Саміті Америк 2001 року. Він ледь стіл не перестрибнув, аби потиснути президентові руку й погомоніти про бейсбол. Він був грубим і схильним до блазнювання. Потім президент повернувся до мене й сказав: «Він достоту бандит». А до того ще й активний супротивник США. Чавес підтримував лівих політиків від Нікарагуа до Мексики і не схвалював поточне знищення ФАРК. Це була поважна поразка для його зазіхань у західній півкулі.
На час смерті з природних причин лідера і засновника ФАРК Мануеля Маруланда в 2008 році організація була вже блідою копією себе самої. У кількох містах ФАРК вдалося висадити в повітря кілька автівок, але самі напади були невеликі й здійснювалися поза столицею. Колумбійські військові відновили контроль у країні. У липні армія визволила Інґрід Бетанкур, яка пробула в неволі шість років, і це ще раз підкреслило успіх уряду. ФАРК виявилася значно послабленою й почала шукати домовленостей із Боготою.
Уряд відмовився від прямих перемовин із ФАРК і продовжив ліквідацію повстанців. Усе-таки Урібе довелося примиритися з тим, що здобути військову перемогу буде легше, аніж потім лікувати глибокі гнійні рани в колумбійському суспільстві.
Проблема справедливості
Для відновлення репутації судової влади треба було показати, що ніхто не може бути понад законом. А задля цього політична система мусила скласти кілька критичних і важких іспитів.
Службовий список адміністрації Урібе був далеко не такий чистий у випадках розслідування заяв і позивання людей до суду. Тоді багатьох було притягнуто до відповідальності. Громадськість довідалася про вбивства журналістів і робітничих лідерів. Нещодавно Урібе зауважив, що до його виборів було ухвалено лише один вирок у зв'язку з тими подіями. До кінця його каденції їх налічувалося понад 200[102].
Армія, яка ефективно боролася з ФАРК, також не мала імунітету від судочинства. Наприкінці 2008 року розслідування пов'язало десятки військовиків зі смертями невинних громадян. У звинуваченні йшлося, що для збільшення кількості ліквідованих повстанців вони додавали до лічби вбитих цивільних. 29 жовтня президент Урібе звільнив 25 офіцерів у зв'язку з цією справою, зокрема трьох генералів. За тиждень до відставки був змушений скласти повноваження й командувач армії.
Набагато чутливішою проблемою була повторювана заява про те, що члени президентського кабінету також причетні до насильства правих, які завдавали шкоди країні. Звинувачення мали ідеологічний присмак, бо заяви йшли від профспілок і правозахисник груп, які симпатизували ФАРК.
Найбільш поважні й далекосяжні заяви були викликані скандалами із так званою «параполітикою». На лептопі екс-командувача збройних формувань «Хорґе 40» були знайдені свідчення змови колумбійських політиків із правими ескадронами смерті. Ці факти, опубліковані в жовтні 2006 року, стали національною та міжнародною сенсацією. Через місяць Верховний суд Колумбії наказав арештувати сенаторів Альваро Ґарсія і Хайро Мерлано, депутата нижньої палати Еріка Морріса та ще двох екс-політиків за звинуваченням у підтримці бойовиків та отриманні від них грошей на свою передвиборчу кампанію. Усі вони були сильною підпорою для Урібе.
Упродовж кількох тижнів тривали арешти й розслідування справ політиків. Колумбійський генеральний інспектор звинуватив Хорґе Ноґуеру, екс-начальника поліційної розвідки, у постачанні збройним формуванням оперативної інформації. Скандал призвів до відставки міністра закордонних справ Марії Консуело Араухо після арешту її брата-сенатора.
Однак скандал не зачепив президента, хоча й диму довкола нього було багато. Сенсаційну заяву зробив сумнозвісний екс-командувач збройних формувань. Він сказав, що під час виборів 2002 року Урібе залучав міліцію до залякування виборців. Урібе спростував цю заяву й відкрито захищався у пресі, а тоді запропонував народу судити самому. Зрештою колумбійці його підтримали. У травні 2006 року він був переобраний на новий термін, здобувши 62 % голосів, що стало найвищим показником «за» за всю історію країни. Навіть у розпал скандалу його рейтинг не падав нижче 60 %.
Урібе був популярним, бо повернув Колумбії стабільність і певну безпеку. Але він не керував залізною рукою. Він використовував повноваження президента й більшість своїх прибічників у легіслатурі. Напередодні перевиборів партії з його коаліції здобули 62 % із 102 місць у сенаті та 57 % із 166 місць у нижній палаті. Люди голосували за його платформу тиску на ФАРК. Його популярність значно посилювалася завдяки партнерству зі США, що обіцяло не просто безпеку, а ще й економічне зростання.
Партнерство, а не патерналізм
І в адміністрації Буша, і в колумбійському уряді дбали про ширші цілі — про «План Колумбія». За кожної нагоди президент Буш і я звертали увагу на ширшу картину — потенціал тріумфу демократії в Колумбії і спільні цінності в основі двосторонніх відносин. Наратив США подекуди в Латинській Америці не завжди був позитивним. Наша історія в регіоні від самого заснування нашої ж держави не завжди була результатом партнерства й поваги, що інколи забарвлювало ставлення до нас і наших намірів. Спроби в часи Холодної війни покращити стосунки, як-от Альянс за поступ президента Кеннеді, були затьмарені іншими діями, приміром, таємною допомогою США у поваленні соціалістичного уряду Чилі в 1973 році. Наша мета в адміністрації Буша полягала у створенні нового наративу США в регіоні на основі наших спільних домовленостей про перехід до демократії та демократичного розвитку, і Колумбія відверто демонструвала перспективність такого підходу. Президент Буш відвідав Боготу в березні 2007 року, і це був