Пригоди на Шостому континенті - Фолько Квілічі

Раптом одна з акул помічає, що здобич піднімається вгору. Хижачка негайно підводить морду і націлюється саме в те місце, де знаходимося ми з Енцою. Повагавшись якусь долю секунди і второпавши, мабуть, що замість невеликої рибини можна поласувати значно крупнішою здобиччю, людожерка стрімко відділяється від підводної скелі й, піднімаючись майже вертикально угору, кидається до нас. Жахливий момент… Енца пронизливо кричить, підібгавши під себе ноги, я теж підігнув свої, а потім у ту саму секунду, коли хижачка готувалась схопити нас, пружно розгинаю коліна, тичу їй просто в морду червоні ласти. Це лякає зухвалу піратку, вона змінює напрямок і виходить на поверхню за три метри від нас, її гострий спинний плавець якусь мить ріже хвилі, потім акула зникає в глибині. Знову все обійшлося добре!

Я хочу розповісти вам про забавну зустріч, яка трохи розвеселила нас у важкій повсякденній праці. Це була зустріч з макреллю.

Я називатиму її Маркучча, бо вона дуже схожа на мою любу тітоньку. Тільки не думайте, будь ласка, що я навмисно таке вигадав! Кожний водолаз скаже вам, що в морських глибинах часто зустрічаються риби, які нагадують знайомі обличчя. Побачиш іноді багатоколючника або кефаль і враз пригадаєш вчительку німецької мови в гімназії, якогось велогонщика або милого родича.

В тому, про що я розповідаю, немає нічого образливого. Макрель на мілині Муджунія, присягаюсь вам, вилита тітонька Маркучча! Тому я і назвав рибину — макрель Маркучча.

А тепер продовжимо нашу розповідь.

Старанно працюючи ластами, на дванадцятиметровій глибині я шукаю об'єктів для зйомки. Мені вже набридли «хмаринки» бонлітів та чорні «самостріли» з білими прапорцями на хвості. Раптом помічаю Маркуччу! Вона обережно підпливає трошки ближче і повертається до мене в три чверті. Чудова макрель, кілограмів на сорок, півтора метра завдовжки, схожа на сріблястий плескатий щит старогрецького воїна.

Натискаю на «пуск», легке дзижчання зйомочної камери порушує глибинну тишу. Риба здригається… Боюсь, що вона зараз втече. Але дзижчання апарата, мабуть, причаровує її. Крижинки недовір'я, яке я побачив в очах риби крізь візир, тануть, і ось вона вже робить плавні зигзаги перед об'єктивом кіноапарата.

Я маю повну можливість докладно роздивитись на свою макрель. Коли Маркучча підпливає зовсім близько, приблизно на метр, помічаю малесеньку голубу рибку, що не відстає від неї. Це невтомний паразит, який не відпочиває ні секунди. Як тільки Маркучча відкриває кришки зябер для дихання, голуба рибка хутко запливає під них і впивається в рожеву м'якоть, виступають навіть крапельки крові. Не встигли кришки зябер закритися, як голубий паразит уже виплив з-під них. А зябра Маркучча закриває блискавично! Малесенька рибка-паразит мені вже знайома: доводилося бачити, як вона разом із своїми родичами накинулась на поважну рибу-кулю, що задрімала на дні. Чотири голубі рибки почали кусати гладке черево риби-кулі з таким завзяттям, що вона стрімголов кинулась тікати.

От і зараз голуба рибка неабияк дошкуляє моїй приятельці Маркуччі. Але макрель розуміє, що знаходиться перед об'єктивом, і терпляче продовжує «позувати».

Коли я зняв Маркуччу в найрізноманітніших позах, лічильник кадрів показав, що плівка закінчилася. Треба виринати на поверхню і перезарядити камеру.

Прощавай, Маркучча! Через півгодини я знову під водою. І що б ви думали — моя Маркучча плаває під самим човном!

Кличу Цекку, який випадково опинився недалеко від мене, і показую на макрель. Він одразу зрозумів мене. Я «ловлю» Маркуччу в кадр і починаю «крутити». Дзижчання апарата чарує її, і вона поволі плаває перед об'єктивом. Праворуч від риби з'являється тінь Сільверіо з рушницею.

Дзвін металу… і гарпун влучає в «десятку»! Маркучча підскакує, і починаються карколомні акробатичні вправи. Я не припиняю «крутити», аж поки після серії неймовірних стрибків Маркучча не звільняється від сталевого списа і хутко зникає у відкритому морі.

«От і все…» — думаю я, знов починаючи блукання в кораловій гущавині. Ще один приклад небезпечності «прилюдних дебютів» для молодих красунь. Маркучча ледве не залишила свої плавці нам на спогад. Тепер вона надовго запам'ятає кінематографію!

Але… хвилиночку!

Знов якась макрель, майже не рухаючись, стоїть у мене перед очима!

Так це ж, друзі мої, Маркучча! На боці в неї глибока рана від гарпуна, та марнославства перемогло біль і страх. Ось вона ще раз пропонує свої послуги, бажаючи покрасуватися ще в одному кадрі.

Гаразд! Обіцяю вам більше не кликати Цекку!

Шумма

— Кинувши тут пакет з вибухівкою, — промовляє Джіджі Стюарт, — ми побачимо найдивовижніші створіння, які налетять на здобич… Треба пильно стежити!

Він обережно вставляє детонатор у червоний пакет з вибухівкою. Всі, хто сидить у човні, тривожно стежать за кожним його рухом. Човен погойдується на легкій хвилі. Ми на межі коралового бар'єра Шумми: з одного боку видніється світло-зелена пляма, — вона тягнеться аж до берега, а з другого переливається вода кольору густої синьки — там безодня. Острів лежить між Африкою та Дахлаком, посеред глибокої протоки. По ній в обидва напрямки біжать судна різноманітних типів. Морські глибини під нами, очевидно, кишать акулами і не маленькими! А нам тільки цього і треба.

Спочатку ми працювали на двох островах Ашекер та на безіменних мілинах біля північного краю півострова Бурі, де нам пощастило зібрати новий кінодокументальний і науковий матеріал. Після цього приїхали сюди, на Шумму.

Підготовка закінчується, через кілька секунд маленька «бомба» вибухне під водою. Ми (Джорджо та я) в напруженому чеканні сидимо в човні поруч з Баск'єрі. Справа в тому, — я вже розповідав про це, — що кожного