Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
префекта Л[аврентія]. Ти ж, найдорожчий, перебувай під крилами твого Вождя Христа. Бувай здоров у ньому!
Твій Григор[ій] Сав[ич].
38
[Харків, перша половина березня 1763 p.]
Pax tibi sit ilia, Michael amidssime!
Ecce juventa anni! fades nova ridet ubique;
Nunc demum agricolis dulce labore premi.
Prospidens hiemem venturam rustica cura Hortos expurgat, conserit arva bona.
Fortunatus hie est, sed fortunatior ille,
Quem purgare juvat pedoris arva sui.
Atque quidem stultis etiam bona corporis adsunt:
Esse tamen felix stulta senecta nequit.
Cerne tuae fundos animae, quae provenit herba;
Exstirpa citius, si venit herba mala.
Ocyus exstirpa, si surgunt spina rubusque:
Suffocat plutus verba sacrata Dei.
Bulbus et eruca hie si pullulat, ejice vulsa:
Namque videre Deum spurca lubido nequit.
Si cedrus enata est, citius succide securi:
Aversatur enim corda superba Deus.
Et solet arboribus pulchris adnascier olim
Stultus sponte stolo, hunc ense recide for as.
Nam siquis Sandos libros evolverit, isti Adnasd studio gloria vana solet.
At contra pulchros flores tutare foveque:
Inprimis florem virginitatis ale.
O hujus floris qualis fragrantia quantaque:
Hoc deledatur Christus odore nimis.
Ne tererem tempus inane, volui vel insulsis versiculis tecum оці Am' magis, quam nugas nugadores persequi. Soleo enim hoc praesertim pharmaco taedio medicari. Et tamen non semper in numerato licet habere ingenium. Vale, cariss[ime]! Gr[egorius] S[abbin],
*
Мир тобі, найдорожчий Михайле!
От вона, молодість року! Природи лице оновилось;
Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.
Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,
Саду пильнує свого, ниви свої заава.
Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,
Хто залюбки обробив ниву душевну свою.
І нерозумний не раз утішається благом тілесним,
Старість немудра, проте щастя не може дознать.
Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,
І не барися полоть, як де недобре зійшло.
Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.
Знай, що багатство глушить слова Господнього ряст.
Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,
Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.
Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,
Знай: відкидає Господь горді від себе серця.
Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає
Пагоння вовче, лихе - геть пообрубуй його! -
Бо хто багато священних книжок прочитає, у того В серці несита пиха і славолюбство росте.
Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй
І щонайперше плекай квітку святу чистоти.
Як він горить, променіє, той цвіт незаймано чистий!
Відай: найбільше Христа тішить його аромат294.
Щоб не гаяти часу марно, я вирішив краще розмовляти з тобою хоч би поганими віршами, ніж займатися пустими дрібницями. Бо здебільшого цими ліками я зазвичай лікую нудьгу. Утім не завжди є потрібний для цього настрій. Бувай здоров, найдор[ожчий]! Гр[игорій] С[авич].
39
[Харків, перша половина березня 1763 p.]
Eu()u|_i£L, mi Michael!
Дгцаод o XQLcmavog Ьаттаѵаеі стыца каї аіца Xqicttou, аЛЛа аг і єстті. какосттоцаход.
Vulgus Christicolum consumit membra ѲеаѵЬрои,
Sanguine potatur; sed male stulta coquit.. .29S
Та Лоі7іа аѵа(ЗаЛЛо|ааі єід uctteqov xqovov.
Грг)у6ріод o Еа(3(3іѵ.
*
Кріпись, мій Михайле!
Народ християнський вкушає тіло і кров
Христову, та завжди хворіє на шлунок.
Народ християнський вкушає тіло Боголюдини
П'є її кров, та, дурний, не може ніяк спожити.. .2%
Решту я відкладаю на потім.
Григорій Савич.
[Харків, перша половина березня 1763 p.]
Salve caritas Christiana!
Michael dilectissime!
Frustra corpus edit, qui in corpore sistit edendo,
Qui nec ut ad mentem progrediatur, edit.
Impia turba potest corpus contingere Christi,
Mentem haurire Dei sed mala turba nequit.
Est animale quidem, dein est et297 Spirituale
Corpus298: id haud prodest, hocce salutiferum est. Haud equidem juvat id, quando consistis in illo:
Sin per id ad Mentem progrediare juvat.
Quid plantas oleam, si fructus non paritura est?
Quorsum figis humo, si nova non subolet?
Ecquid edis corpus Christi, quando unus et idem es?
Curve capis semen, si tibi fructus abest?
Semen humi jactum si299 forte calore300 putresdt, Spiritus inde novus procreat inde nova.
Sic animale quidem nisi erit tibi morte peremptum, Spirituale novumque haud habiturus eris.
Mitte hominem veterem кшсоіс cruv Ьоуіаастіѵ аитои: Sume novas bo^ag, et nova facta Dei301.
Quid corpus sumis, si mentem rejids Ejus?
Non ne animus potior corpore, plusque valet302? Carnem carne tua tangis, sed pectore vitas
Pectus? Et est303 qualis, die mihi, amidtia haec? Oscula das ori, sed es hostis Moribus Ejus304?
АѵтіттаѲас genios quis sodare valet?
Christus simplidtas: tu veste domoque dboque Luxurias; prodest quid tibi Sacra caro?
Christus Virginitas: at ego Meretricis in ora
Respicio305; prodest quid mihi sacra306 caro?
Sume mihi cum carne Animum, Carissime, Christi,
Et sic Cum Domino Spiritus unus eris.
Vale, mi diledissime! Tuus in Domino G[regorius] S[abbin].
*
Здрастуй, християнська любов, найулюбленіший Михайле!
Намарно вкушає тіло, хто зупинився на тілі
І не подума рушати далі від нього до духа.
Чернь нечестива може торкнутись Христового тіла,
Та зрозуміти Бога чернь нерозумна не може.
Адже є тіло тлінне, є також тіло духовне:
Перше не має користі, друге - несе порятунок.
Перше не допоможе, коли тільки ним обмежитись.
А от коли не обмежитись - поміч дійти до розуму.
Нащо ж садити оливу, коли вона геть безплідна?
Нащо садити в землю, коли не з'являється парость?
Навіщо, коли ти той же, вкушати Христове тіло?
Навіщо приймати сім'я, коли не даєш ти плоду?
Бо кинуте в землю сім'я, хоч і згниє, зігрівшись,
Новий-таки дух народить, нові і плоди від нього.
Бо якщо тіло тлінне
