Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода

Etc; Tqv Пє’тг|коатг|’

O utinam nobis fluat in cor Spiritus ille,

Quem Dodor Pueris miserat ille suis!

Spiritus ille novus, qui corda suo innovat igne:

Ille novas linguas, et nova fada creans339.

Spiritus ille novus Zephirorum mitior aura,

Quis simul ac flarit, fit nova terra statim,

Tempora, coelorum motus et vita novatur;

Hora vetusta fugit, hora novata venit340.

Jam nova facta patrant homines, nova dicta loquuntur.

Mox novus obtutus, corda pedesque novi.

Ac velut ilia arbor, quae bruma mortua, verno Sole calente super fit paritura brevi.

Adspice nunc stolidi vulgi linguasque manusque

Atque pedes: quid vult? quid fadt, aut quid ait?

Ambitiosa loquuntur ubique, loquuntur avara:

Haec nova verba putas? lingua vetusta quidem haec.

Regnat ubique scelus luxusque et spurca cupido:

Haec nova facta putas? Fada vetusta quidem haec.

Sola petunt, quae sunt ventris carnisque caducae341:

Haec nova corda putas? Corda vetusta quidem haec.

O miserere mei, mitis Paradete, venito!

Da nova corda mihi, verba manumque novam Exime de specu vulgi miserabilis hujus:

Insere coelicolis, qua nova terra nitet342.

Carissime Michael!

Hi versiculi quoniam visi sunt non injucundi, quique me hoc Sacratissimo die, qui meta каї слсоттос omnium festorum est, pias res meditantem vel propter

фіЛаитіаѵ, vel propter pias sententias adfecerunt, id est moverunt ad pietatem animum, hanc ob rem tibi quoque doctrinae, sed magis pietatis, quae sola beat, studioso nostroque amico communicare visum est. An si nauta suos nauticos sermones nautae, mercator mercatori, militi miles libenter оціЛіад suas communicat, pietatis bonarumque literarum studiosus apud studiosum ac amicum mutus erit? Ah! non est ita! Tu interim perpende, non verborum, quae prope nulla est, elegantiam, sed utrum nos satis pie cogitavimus, vim sententiarum; et nucleum, non corticem degusta343. Faxit suo tempore ауїсотатос

о ПаоакЛі]тос ut vetusta et vulgaria fastidiens, imo ipsius pietatis lacte relicto, appetas novum Christoque viro dignum cibum344, ut de te quoque id de Juda prophetatum possit usurpari: Dentes ejus super lac345.

Tibi faventissimus Gregor[ius] Sab[bin],

*

Як написано

<Як співає Давид: у тобі Все наше життя.

Смерть нас чекає щодня.

Ми ж, мов невинна овечка,

Котру жорстокий м'ясник

Ось вже готовий зарізати,

Кров її темну пролити,

Сама ще й сприяє цьому,

Горло під ніж підставляє,

Ніким-бо до того не змушена.

Втім, милосердя таки переможе Силою того одного,

Хто обійма нас любов'ю одвічною,

Адже існує сентенція.. .>346

На день П'ятдесятниці О, якби нам у серце та влився той Дух,

Що Вчитель подав своїм учням!

Дух новий, що оновлює серце вогнем;

Той, що створює й мову, і справи нові.

Дух новий, що ніжніший за повів зефірів,

Хай він тільки повіє - і стане новою земля,

Враз оновиться час, рух небес і життя.

Давній час вже тіка, а оновлений час наступає.

Люди роблять вже справи нові, промовляють нові слова.

В них з'являється зір новий, і нові в них серця та ноги.

Так ось дерево, мертве зимою, повертається знов до життя,

Щойно сонце весняне обігріє його з висоти.

Подивися ж тепер: що за мова, за руки та ноги у черні,

І чого вона хоче? Що робить, про що розмовляє?

Мова черні дурної бундючна і повна жадоби.

Ти гадаєш - це мова нова? Ні, це мова стара.

Скрізь панують переступи, розкіш і хтивість.

Ти гадаєш - це справи нові? Ні, це справи старі.

Люди дбають про вигоди шлунка і тлінної плоті.

Ти гадаєш - нові це серця? Ні, серця ті старі.

О, ласкавий Заступнику, зжалься, прийди!

Дай мені серце нове, руку нову і слово!

Дай мені вийти з печери, де чернь безталанна мешка!

Дай мені жити на небі, де сяє нова земля347!

Найдорожчий Михайле!

Ці вірші здалися мені не позбавленими приємності. Коли я в цей найсвягценніший день, який є початком і ціллю всіх свят, міркував про священні речі, ці вірші, чи то через самолюбство, чи то благочестивими думками захопили мене й спонукали душу до благочестя. Тому я вирішив повідомити про них і тебе, мого друга й ревнителя науки, а ще більше - ревнителя благочестя, яке одне робить людину щасливою. Якщо моряк охоче обмінюється своїми морськими розмовами з моряком, купець із купцем, а воїн із воїном, то невже прихильник благочестя й корисних наук буде німим із тим, хто займається тим самим і є його другом? О, так не може бути! Але ти зверни увагу не на вишуканість слів, майже непримітну, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок, і визначай смак не по шкаралущі, а по ядру. Нехай найсвятіший Утішитель зробить у свій час так, щоб ти, відкинувши давнє й грубе, покинувши навіть молоко самого благочестя, захотів нової їжі, гідної християнського мужа, щоб до тебе можна було допасувати пророцтво про Юду: зуби його біліші від молока.

Вельми прихильний до тебе Григор[ій] Сав[ич].

45

[Харків, друга половина травня - початок червня 1763 p.]

Dilectissime omnium amice Michael!

Post preces vespertinas valde aveo renovare hesternam deambulationem. Tu e templo egrediens aut ad me aut recta in hesterna tempe per humilia, quibus heri rediimus, loca sic lente ibis, ut te assequi ipse possim. Adducam mecum et magnam chori partem, id est meorum puerorum cantatorum. Acdpiam et auctorem eundem, cujus ego genio vehementer delector. Nae ille sapienter juxtaque salse detrahit larvam suam blandissimae turpissimaeque meretrid, puta mundo huic. Sed ponamus eum esse talem, qualem vulgus aestimat. Attamen sapientis est e stercore aurum legere. An non Christus improbis паденіе348, non avdcrramc? An non omnia pura puris349? Sed quid ego tibi hunc laudem? neque enim erimus similes ventosi illius ac stulta philosophia350 inflati Scholastici, qui risit єтурацца, то єтурацца... inscriptionem illam... Hoc solum dico: Nemo unquam salsius, plenius, utilius ob oculos posuit velatam mundi spurdtiem.

Sane talibus, qualis tu es, bubonis lumina ingenerat. "Дажд премудрому вину"351 etc. Illud Terentii352 videtur subinde ingeminare:

Ex aliis periculum facito, tibi quod ex usu siet353.

Invitus finio. De hoc genere nocte dieque est disseredum. Scripsi versus et ad Nicolaum354, in quibus fucum mundi nonnihil ostendimus. Vale, carissime! Tuus Gregor [ius].

*

Найлюбіший з ydx друже Михайле!

Після вечірньої молитви я дуже хотів би відновити вчорашню прогулянку. Коли вийдеш із храму, то зайди до мене