Конституційне право України - Володимир Годованець
Акти Всеукраїнських референдумів. Референдум — це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного й місцевого значення. Референдум — особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає народ, минаючи представницькі та інші органи влади.
Акти Конституційного Суду України можуть містити конституційно-правові норми. Ідеться про ті рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції й законам України та визнаним Україною міжнародним актам.
Акти реалізації делегованих повноважень.
Укази Президента України.
Акти Кабінету Міністрів України.
Однією з кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційної (державно-правової) відповідальності. Конституційна відповідальність — особливий вид соціальної відповідальності. Вона має складний політико-правовий характер і настає за конституційне правопорушення (делікт). Така відповідальність виражається в особливих негативних наслідках для суб’єкта конституційного правопорушення. Суб’єктами конституційної відповідальності можуть бути вищі посадові особи й органи державної влади. Формами (санкціями) конституційної відповідальності є відміна чи припинення антиконституційного акта, усунення від посади в порядку імпічменту, визнання виборів чи результатів референдуму недійсними, офіційне визнання роботи державних органів, вищих посадових осіб незадовільною (у тому числі й шляхом висловлення вотуму недовіри уряду), дострокове розформування підзвітного органу.
Конституційне правопорушення (делікт) — винна поведінка суб’єкта конституційного права, яка порушує норми конституційного права й не являє собою при цьому ні кримінального, ні адміністративного, ні цивільного, ні дисциплінарного правопорушення. Делікт є підставою для настання конституційної відповідальності.
За сучасних умов конституційна відповідальність набуває особливого значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у нашій країні. Широка полі- тизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, поворот до демократичних, прогресивних відносин і, нарешті, проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких інститутів і є конституційна (державно-правова) відповідальність.
Конституційній відповідальності властивий політичний характер. І це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини пов’язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Це виразно спостерігається на рівні конституційного регулювання, у ході якого дуже великою є ціна відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб’єктів конституційних відносин. Ось чому відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняється від «звичайної» юридичної відповідальності.
З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції та можливість у необхідних випадках застосовувати такий спонукальний чинник, як примус. Вказівки на можливість застосування в необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному джерелі конституційного права.
Особливістю конституційної відповідальності є й те, що у багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.
Як засіб забезпечення приписів правових норм конституційна відповідальність втілюється в життя двояко:
безпосередньо в межах конституційних правовідносин;
через норми інших галузей права.
Конституційна відповідальність буває двох видів:
ретроспективною, тобто відповідальністю за минуле;
позитивною — відповідальною поведінкою, відповідальним ставленням особи (органу) до своїх обов’язків, належним виконанням своїх обов’язків, підзвітністю, юридичною компетентністю.
У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.
Підставами відповідальності за конституційним правом є нормативні та фактичні умови. Нормативна умова передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а фактичною вона стає за наявності юридичних фактів.
Підставами позитивної відповідальності є виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність з огляду на те, що до цього зобов’язує їх статус. Підставами такої відповідальності можуть бути бездіяльність посадової особи, не- досягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.
Ретроспективна відповідальність настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі. Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.
Об’єктом правопорушення за конституційним правом є ті відносини, які регламентуються нормами цієї галузі права. Сутність даних відносин полягає в тому, що це найбільш важливі, фундаментальні відносини, в основі яких лежать ідеї та практика повновладдя народу України. Ось чому об’єктом правопорушення можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.
У конституційному праві важливим є поняття конституційного законодавства. Створення будь-якого нормативно-правового акта — надзвичайно важлива ділянка роботи тих правотворчих структур, що забезпечують реалізацію державної волі українського народу, у якій концентруються об’єктивні вимоги економічного, політичного та національного розвитку суспільства.
Правотворчість реалізується через відповідні демократичні принципи: широке залучення громадськості до розробки проектів правових актів, гласність, науковість, високий професійний рівень, законність (конституційність), обґрунтованість, узгодженість, наступність.
Результатом правотворчості є різноманітні правові акти, у тому числі такі, які є джерелами конституційного права. Процедура їх розробки й прийняття далеко не однакова.
Зупинимося на короткій характеристиці процедури підготовки та прийняття основних джерел конституційного права — законів.
Законотворчість є засобом реалізації повноважень відповідних суб’єктів конституційно-правових відносин. Вона передбачає комплекс різноманітних дій: визначення основних питань, що потребують законодавчого закріплення; установлення мети правового регулювання; вибір форми правових актів, їх облік; створення умов для їх реалізації тощо.
Законодавчий процес — це така послідовність стадій, при проходженні яких народжується законодавчий акт. Це такі стадії:
законодавчої ініціативи;
офіційної підготовки проекту;
обговорення законопроекту;
прийняття закону;
оприлюднення закону.
Право законодавчої ініціативи — це право суб’єктів конституційно-правових відносин виносити законопроект на розгляд Верховної Ради згідно з передбаченою процедурою або пропозиції щодо прийняття законів.
Тема 2
Теорія Конституції. Конституція — Основний Закон Української держави
Конституція (від лат. соnstitutio — установлення, устрій) у матеріальному розумінні являє собою писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які проголошують і гарантують права й свободи людини та громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління й територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державну символіку та столицю; у формальному розумінні — закон або групу законів, які мають вищу юридичну силу стосовно інших законів.
Поряд з терміном «конституція» вживається термін «Основний Закон».
Конституціоналізм — це: 1) правління, обмежене конституцією, політична система, яка спирається на конституцію та конституційні методи правління; 2) політико-правова теорія, яка обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу.
Конституціоналізм визначають і як теорію та практику конституційного будівництва. Теорія, доктрина, у відповідності до
